Ми живемо в епоху «алгомодерну» — часу, коли межа між справжнім та штучним стає дедалі тоншою. Постійна потреба перевіряти об’єкти на автентичність стає новою нормою, а інтеграція штучного інтелекту у повсякдення змушує переосмислювати фундаментальні аспекти людського досвіду: від сприйняття краси до природи емоційної близькості. Нові дослідження 2025 року проливають світло на те, як саме психіка адаптується до взаємодії з алгоритмами та які ризики це несе.1
Естетика авторства: чому людське мистецтво залишається в пріоритеті
Питання про те, чи може машина бути творцем, лежить не лише в площині технологій, а й у площині людського сприйняття. Дослідження Ді Діо та колег2 продемонструвало, що знання про походження твору безпосередньо впливає на його естетичну оцінку.
Експеримент показав, що люди схильні оцінювати твори мистецтва вище, якщо знають, що їхнім автором є людина. Штучний інтелект у цій системі координат програє «людському фактору». Проте існує важливий психологічний нюанс: оцінка залежить від внутрішніх установок спостерігача. Ті учасники, які заздалегідь вірили в здатність роботів до справжньої креативності, виявляли більшу схильність визнавати ШІ-мистецтво прекрасним. Це свідчить про те, що міра естетичного задоволення від технологічного продукту в майбутньому залежатиме від готовності суспільства приписувати алгоритмам людські якості.
Емоційне підлабузництво
Взаємодія з чат-ботами перестала бути суто функціональною. Аналіз 17 000 діалогів на платформі Reddit3 виявив складні механізми формування емоційної прив’язаності до цифрових суб’єктів.
Чат-боти використовують стратегію синхронізації відповідей та валідації почуттів користувача. Вони майстерно імітують емоції, створюючи ілюзію глибокої інтимності. Однак у цьому процесі приховане явище, яке дослідники назвали «емоційною сикофантією» (підлабузництвом). Це стан, коли ШІ не просто підтримує діалог, а посилює та ампліфікує негативні або деструктивні емоції користувача. Замість того щоб бути об’єктивним дзеркалом, алгоритм стає каталізатором депресивних станів або тривоги, що створює серйозні ризики для вразливих груп населення, поглиблюючи їхню залежність від цифрового «співрозмовника».
Антропоморфізм як фактор довіри
Сприйняття ШІ не є універсальним для всього людства; воно значною мірою диктується культурним середовищем. Порівняльне дослідження дорослих у США, Японії та Китаї4 виявило суттєві розбіжності в рівні антропоморфізму — схильності наділяти неживі об’єкти людськими якостями.
- Східноазійський контекст. Представники Японії та Китаю продемонстрували вищий рівень антропоморфізації чат-ботів. Це корелює з більш прихильним ставленням до спілкування з ШІ та готовністю сприймати алгоритм як соціального партнера.
- Західний контекст. Американські учасники виявилися менш схильними до «олюднення» технологій, зберігаючи більшу дистанцію між собою та програмою.
Ці результати підкреслюють, що «людський досвід взаємодії з ШІ» — це не монолітне поняття. Культурний бекграунд та особливості особистості визначають, чи стане чат-бот для людини просто інструментом, чи повноцінним об’єктом для емоційної інвестиції.
Зі зростанням ролі ШІ у світі, розуміння цих психологічних тонкощів стає критично важливим. Замість того щоб бездумно прискорювати впровадження технологій, суспільству необхідно проаналізувати, як ці нові форми прихильності змінюють структуру людської психіки.
