Антонелла Джисмунді, аналітик даних із досвідом у лінгвістиці та психології, має цікавий погляд на те, як мовне середовище впливає на особистість. Живучи в Тайбеї вже понад десять років, вона помітила, як різні мови формують її поведінку та емоції.
Коли вона сідає на літак до Болоньї, її охоплює відчуття повернення додому. Знайомі звуки – легкий шепіт, жарти з акцентом, який вона давно не чула, сміх дитини – створюють враження, що італійська мова повертає її в стару реальність.
“Коли я приїхала до Тайваню, це мало бути на пів року. Я щойно закінчила університет і планувала просто вивчити китайську й повернутися до Італії” – розповідає Антонелла. Але сталося інакше: вона залишилася, завершила курс китайської, здобула магістерський ступінь і побудувала життя в Тайбеї, де тепер працює в корпоративному секторі.
Антонелла зізнається, що кожна поїздка додому змушує її на деякий час залишити частини своєї тримовної особистості. “В Італії мені не потрібна моя англомовна версія – відкрита і невимушена. А китайська сторона – стримана й офіційна – теж не знаходить там застосування” – каже вона.
Для Антонелли китайська стала мовою роботи та повсякденних справ із незнайомцями та колегами. Але навіть після десятиліття практики вона відчуває певні обмеження, коли справа доходить до вираження глибоких почуттів. “Коли я намагаюся пояснити щось складне китайською, здається, що я потрапляю в пастку менш виразної версії себе” – пояснює вона. Відсутність можливості передати всі нюанси, які так легко виражаються італійською або навіть англійською, додає відчуття фрустрації.
Одного разу Антонелла задумалася: якою мовою найлегше сказати “я тебе люблю”? І зрозуміла, що відчуття втрати частини себе, коли говориш іншою мовою, є дуже реальним. Деякі люди можуть втрачати ту частину своєї особистості, яка дозволяє впевнено спілкуватися або жартувати. “Навіть банальні розмови можуть ставати складними, особливо якщо ви вивчаєте мови з чіткими соціальними ієрархіями, як японська” – розповідає вона.
З іншого боку, Антонелла зазначає, що для багатьох мовна відстороненість може стати способом подолати бар’єри та відкрити в собі нові риси. “Я відчувала це, коли говорила англійською. Вона давала мені своєрідну свободу від соціальних обмежень, властивих рідній мові” – каже вона. Так, саме англійською Антонелла вперше зважилася вийти на сцену та спробувати себе в театрі. “Італійською я б ніколи не зробила цього через страх і тривогу. А англійською? Ставки здавалися нижчими, і це допомогло мені відкрити нову сторону себе.”
Цікаво, що багато багатомовних людей свідчать про схожий досвід: відчуття, що в різних мовах вони стають іншими людьми. Одне дослідження показало1, що 65% із понад 1000 опитаних багатомовних людей зазначили, що почуваються “іншою особистістю” залежно від того, якою мовою говорять.
Дослідження, проведені в різних країнах і культурах, підтверджують: мова, яку людина використовує, може впливати на те, як вона проявляє себе. Одне з ключових досліджень, опубліковане у 2006 році2, зосередилося на двомовних іспансько-англійських учасниках у США та Мексиці. Вони проходили особистісні тести обома мовами, і результати показали цікаву закономірність: учасники виявляли більше екстраверсії, доброзичливості та сумлінності, коли відповідали англійською. Це співпадало з уже відомими даними про характеристики монолінгвів із цих країн.
Подібні висновки зробили дослідники зі шведсько-англійськими двомовними учасниками3, коли ті заповнювали анкети для уявної співбесіди на роботу, використовуючи або шведську, або англійську мову. Ті, хто писав англійською, отримали вищі оцінки екстраверсії. А коли експеримент включав відкриті питання інтерв’ю, респонденти, які відповідали шведською, самі оцінювали себе як більш доброзичливих і сумлінних.
Є ще один цікавий аспект: як людей сприймають інші залежно від мови, якою вони говорять. Дослідження за участю кантонсько-англійських двомовних у Гонконзі показало4, що під час розмов з інтерв’юерами китайського походження учасників вважали більш екстравертованими, наполегливими та відкритими, коли ті використовували англійську, а не кантонську.
Антонелла Джисмунді замислюється: чи сприймають її теж по-різному, залежно від того, якою мовою вона говорить? Що її мова показує іншим, а що приховує? Хоча важко відчути ці зміни в собі, вона помічала їх в інших. “Колись я спілкувалася з другом тільки англійською і вважала його досить стриманим і холодним. Але якось я почула його розмову рідною китайською і зрозуміла, наскільки він теплий і життєрадісний. Здавалося, що я познайомилася з іншою людиною” – розповідає вона.
Для багатьох багатомовних людей мова та культурні сигнали можуть запускати різні самосприйняття, викликати зміни в вираженні певних рис особистості залежно від соціального середовища. Людина, яка працює в тайванському культурному контексті, може підсвідомо почати більше підкреслювати такі якості, як лояльність і працелюбність, аби відповідати нормам спілкування. У той час як у США, де акцент робиться на ініціативність і самовпевненість, ці якості стають домінантними.
Це явище в соціальній психології отримало назву “перемикання культурних рамок”. Мова, яку використовує людина, може служити своєрідним тригером для активації цих рамок. Антонелла відзначає, що особи з високою культурною обізнаністю зазвичай більш схильні до такого культурного примусу.
Розвиток культурної обізнаності пов’язаний із зануренням у середовище. Ті, хто живе за кордоном або має міцні соціальні зв’язки в іншій культурі, здатні розвивати так звану “прагматичну компетентність“. Це щось більше, ніж просто вивчення слів і граматики. Це розуміння того, як і коли сказати щось доречно, та здатність передбачити реакцію співрозмовника. Така компетентність є ключовою для соціального функціонування в іншомовному середовищі й її складно набути без справжньої взаємодії.
Але не всі готові повністю адаптуватися. Деякі свідомо відмовляються слідувати мовним нормам носіїв, і це явище називають “прагматичним опором“. Антонелла згадує: “У Тайвані жінок часто очікують чути з високими інтонаціями, додавати кінцеві частки, що додають голосу кокетливості. Але я ніколи не відчувала цього природним, і мені часто казали, що я звучала ‘як чоловік'”.
Такі речі, як прагматична компетентність і опір, постійно балансуються та переосмислюються, коли людина пробує різні соціальні ролі. Кожна взаємодія стає частиною цього процесу, допомагаючи зрозуміти, як краще перемикатися між різними світами і залишатися при цьому вірним собі.
“Прийняття різних ‘масок’ може перетворити відчуття дискомфорту на щось цікаве та навіть підбадьорливе” – говорить Антонелла. Вона згадує, як написання дисертації китайською мовою, в якій вона не була повністю впевнена, звільнило її від перфекціонізму, що завжди переслідував її під час навчання. Те, що спочатку здавалося прогалиною у знаннях, стало можливістю для самопізнання.
Досвід зміни особистості й вираження себе при переході між мовами не є універсальним і для всіх однаковим, але він демонструє неймовірну здатність людини адаптуватися. Спостерігаючи та аналізуючи ці зміни, багатомовні люди можуть побачити в них не перешкоду, а шлях до розвитку. Кожен мовний перехід може стати кроком до нового розуміння себе та можливостей свого внутрішнього світу.
За матеріалами psyche.co
