Нейрогенез: оновлення мозку в дорослому віці

Ще в 1960-х роках вчені Джозеф Альтман та Г. Дас кинули виклик усталеному переконанню, що мозок дорослої людини незмінний. Їхні дослідження на гризунах продемонстрували, що нові нейрони можуть утворюватися і в дорослому віці — процес, відомий як нейрогенез. Сьогодні ми знаємо, що це явище не лише існує, а й відіграє ключову роль у навчанні, пам’яті та адаптації до змін1.

У мозку дорослої людини нейрогенез зберігається щонайменше у двох зонах: субгранулярній зоні зубчастої звивини гіпокампа та субвентрикулярній зоні поблизу бічних шлуночків. Зубчаста звивина — це частина гіпокампа, важлива для просторової навігації, формування спогадів і навчання2.

Нейрони тут утворюються зі стовбурових або прогениторних клітин — останні здатні диференціюватися в різні типи клітин, хоч і мають обмежену здатність до самовідновлення порівняно зі стовбуровими3.

Один із найбільш переконливих висновків останніх десятиліть — те, що фізично й інтелектуально збагачене середовище значно стимулює нейрогенез4. У дослідженнях на гризунах збагачене середовище включало тунелі, іграшки, бігові колеса й соціальну взаємодію. Тварини в таких умовах демонстрували підвищену активність у гіпокампі й активніший нейрогенез5.

В людському контексті це може означати: читання, навчання, фізичну активність, взаємодію в спільнотах та інші форми активного способу життя. Зокрема, фізичні вправи, як-от біг або танці, активізують вироблення нових клітин у мозку.

Незважаючи на зниження темпів нейрогенезу з віком, процес триває протягом усього життя6. Це підтвердили дослідження Ерікссона та колег7, які виявили сліди новоутворених нейронів у тканинах мозку дорослих людей після смерті. Хоч вони не довели функціональну активність цих клітин, саме існування процесу стало проривом у розумінні мозкової динаміки дорослих.

Нейрогенез контролюється як внутрішніми біологічними механізмами — гормонами (естрадіол, серотонін, дофамін), — так і зовнішніми стимулами, серед яких провідне місце займають пізнавальні завдання, розв’язання проблем і активне навчання8. Саме тому збагачене середовище — з різноманітними викликами, предметами, можливостями для гри й руху — є настільки ефективним тригером змін.

На додаток до біологічного значення, ці дослідження мають глибокий соціальний сенс. Люди похилого віку зберігають здатність до навчання, адаптації й творчого мислення. Їхній досвід, мудрість і здатність приймати виважені рішення мають величезне значення для культурної спадкоємності й менторства9.

Вони доводять, що вік — не бар’єр для розвитку, а навпаки, основа для поглиблення розуміння світу. Як зазначають науковці, саме завдяки нейрогенезу й мозковій пластичності люди здатні змінюватися впродовж усього життя.

Приклад з практики: випадок Джонні Фамешона

Колишній чемпіон з боксу Джонні Фамешон, який переніс тяжку черепно-мозкову травму після аварії, зазнав значного покращення після проходження складної багатоаспектної терапії, що включала рухову активність, когнітивне тренування та стимуляцію мозку. Впродовж кількох місяців він почав самостійно ходити та говорити з більшою чіткістю10.


Знання про нейрогенез дорослого мозку демонструють: ми не приречені на когнітивне згасання. Навпаки — фізичні вправи, інтелектуальна активність, соціальні зв’язки й постійне навчання можуть стимулювати ріст нових нейронів, підтримувати гнучкість мислення та емоційну стійкість. Додайте до цього набагато більший життєвий досвід і стане очевидним, що розвиток — це не етап життя, а процес, який триває, якщо ми докладаємо зусиль і залишаємося активними.

За матеріалами Psychology Today

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 5 / 5. Кількість голосів: 6

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

  1. Gage, 2002; Ming & Song, 2011 []
  2. Amaral et al., 2007; Rolls, 2013 []
  3. Temple, 2001 []
  4. Kempermann et al., 1997; van Praag et al., 2000 []
  5. Nithianantharajah & Hannan, 2006 []
  6. Spalding et al., 2013; Boldrini et al., 2018 []
  7. 1998 []
  8. Suzuki, 2015 []
  9. Baltes & Staudinger, 2000; Carstensen, 2006 []
  10. Jin et al., 2004; Yamashita et al., 2006 []

Categorized in: