Домашні тварини і діти: казковий вплив чи міф?

Часто можна почути: «Заведіть дитині тваринку, і вона виросте щасливішою та добрішою». Мільйони батьків переконані, що домашній улюбленець допоможе їхній дитині стати емоційно стійкішою, більш турботливою, поліпшить її соціальні навички. Відомий факт¹, що майже 87% людей, які мають домашніх тварин, відчувають емоційний підйом, коли ці тварини поруч, а ще – певне психологічне полегшення. Але от парадокс: дослідження, які мають перевірити об’єктивний вплив тварин на психологічне здоров’я і розвиток дітей, не завжди це підтверджують. Багато наукових статей і звітів виявили, що власники тварин загалом не є ані менш депресивними², ані менш самотніми³, не почуваються значно щасливішими⁴ чи здоровішими⁵, ніж люди без тварин. Ось чому це назвали «парадоксом ефекту домашніх тварин» – невідповідність між нашим особистим досвідом і даними наукових досліджень. І тепер цей парадокс перенісся на дитячий розвиток.

Щодня ми натрапляємо на статті на кшталт «10 причин, чому вашій дитині потрібен собака», і це формує в нас уявлення, що наука однозначно підтверджує користь домашніх улюбленців для дітей. Та чи це справді так? Ще у 2017 році команда науковців на чолі з Ребеккою П’юреволл⁶ переглянула кілька десятків досліджень щодо впливу тварин на поведінку, когнітивні навички та соціальний розвиток дітей і підлітків. Частина цих досліджень показала, що діти з домашніми тваринами краще справляються з психологічними викликами, ніж ті, хто їх не має. Але були нюанси. Дослідження не враховували сторонні фактори, які могли впливати на стан дітей, наприклад, матеріальне становище родини, освіту батьків або умови проживання. Ці фактори можуть впливати на розвиток дітей незалежно від наявності домашніх тварин, і коли їх ігнорують, результати стають неточними.

Нове масштабне дослідження про дітей і тварин

Нещодавно група дослідників під керівництвом Керрі Вестгарс із Ліверпульського університету провела наймасштабніше дослідження⁷ на тему домашніх тварин і розвитку дітей. Дослідження включало 14 тисяч дітей та підлітків і базувалось на даних великого епідеміологічного проєкту «Діти 90-х», що був започаткований у 1991 році в Англії для вивчення чинників, які впливають на здоров’я і розвиток дітей. Це було не просто велике дослідження, а й дуже продумане.

• По-перше, це було лонгітюдне дослідження: одних і тих самих дітей перевіряли багаторазово з віку 2 років до 15, що дозволило простежити вплив тварин на розвиток дітей упродовж тривалого часу.
• По-друге, дослідники провели понад 200 окремих статистичних аналізів, охоплюючи емоційний, поведінковий, соціальний, когнітивний розвиток і успішність у навчанні дітей із тваринами і без них.
• По-третє, вони врахували вплив різних типів домашніх тварин, аналізуючи дітей, що мали собак, котів, інших тварин або будь-яку домашню тварину.
• І головне: команда ретельно контролювала десятки сторонніх факторів, що могли впливати на результати, від сімейного доходу та етнічного походження до депресії матері.

Гіпотеза полягала в тому, що діти з тваринами, особливо з котами й собаками, матимуть вищі показники самооцінки, розвитку мовлення, освітніх досягнень і нижчі рівні тривожності, депресії та поведінкових проблем. Але результати виявилися дещо несподіваними.

Результати дослідження

Дослідження, опубліковане в журналі BMC Pediatrics⁷, показало: навіть після врахування всіх сторонніх факторів лише невелика частина показників виявилась позитивною для дітей із домашніми тваринами. І це при тому, що команда провела кількасот різних аналізів для розкриття можливих переваг. Ба більше, в деяких випадках діти з домашніми тваринами мали нижчі результати, ніж їхні однолітки без тварин. Розглянемо результати більш детально.

Емоційне здоров’я – дослідники не знайшли жодного вагомого доказу того, що наявність тварини поліпшує емоційний стан дітей. За висновками команди, «наші результати суперечать загальноприйнятій думці, що домашні улюбленці позитивно впливають на емоційне здоров’я дітей та молоді».

Поведінкові проблеми – майже всі показники поведінкових відмінностей були однаковими серед дітей з тваринами та без них. Проте, деякі відмінності були позитивними. Наприклад, трирічні діти з собаками або іншими тваринами показали вищі бали в просоціальній поведінці, тобто у здатності допомагати та співчувати. Однак, у шести інших поведінкових сферах діти з тваринами мали більше проблем.

Когнітивний розвиток – у когнітивному плані лише один показник відрізнявся між дітьми з тваринами і без них: одинадцятирічні власники собак мали певні труднощі з швидким перемиканням уваги між завданнями.

Розвиток мовлення – п’ятирічні діти з будь-якими домашніми тваринами дещо краще розуміли мову, ніж їхні однолітки без тварин, а дворічні діти з тваринами показали вищі результати у невербальній комунікації. Однак, у всіх інших мовних показниках тварини жодного позитивного ефекту не мали.

Успішність у навчанні – найбільші сюрпризи стосувалися освітніх досягнень. У віці 7, 11 і 15 років діти з домашніми тваринами показували нижчі бали в приблизно половині показників успішності. Наприклад, семирічні діти з тваринами мали дещо нижчі результати в читанні, письмі та математиці. У старших вікових групах спостерігалось, що діти з тваринами дещо гірше вчилися в біології, хімії та англійській мові. Ці відмінності були невеликими, але очевидними. Водночас науковці не вважають, що наявність тварини безпосередньо викликає зниження успішності. Вестгарс припустила, що можуть існувати інші, поки що невідомі фактори, які це пояснюють. Наприклад, деякі батьки можуть заводити тварину, щоб підтримати дітей, які вже мають труднощі у навчанні.

Дослідження команди Вестгарс стало першим, яке детально досліджувало вплив домашніх тварин на розвиток мовлення та успішність у навчанні дітей. Науковці також врахували безліч соціальних, економічних і демографічних факторів. Однак, за винятком окремих показників у соціальній поведінці та розвитку мови, дослідження майже не знайшло доказів, що діти з домашніми тваринами були кращими в розвитку, ніж їхні однолітки без улюбленців. Ці висновки також відповідають результатам дослідження, проведеного Rand Corporation у 2017 році⁸, яке охопило 5200 дітей і показало, що після врахування таких факторів, як раса, володіння житлом, здоров’я та матеріальний статус батьків, відмінності між дітьми з тваринами і без них зникли.

Що це значить для нас?

Домашні тварини відігравали важливу роль у житті багатьох із нас, і для багатьох це означає не просто зв’язок, а джерело розради, тепла і турботи. Як зазначила сама Вестгарс, тварини можуть бути чудовими соціальними посередниками і допомагати дітям з легкістю знайомитись з іншими. Але очікувати, що тварини автоматично покращать емоційний стан або вирішать проблеми з навчанням, було б занадто оптимістично. Словом, з наукової точки зору поки що немає підтверджень, що тварини прямо покращують психологічний або когнітивний розвиток дітей. І, можливо, ми маємо сприймати їх не як «панацею» для дитячого розвитку, а як радісний і підтримуючий фактор, який вчить нас співпереживати, але не вирішує всіх проблем автоматично.

Читайте також: Чому собаки схожі на їхніх господарів?

За матеріалами psychologytoday.com

Перевірено редакцією Психологер

1. https://habri.org/pet-owners-survey/#2021-survey [↩]
2. https://www.psychologytoday.com/us/blog/animals-and-us/201912/the-sad-truth-about-pet-ownership-and-depression [↩]
3. https://www.psychologytoday.com/us/blog/animals-and-us/202004/can-pets-relieve-loneliness-in-the-age-coronavirus [↩]
4. https://www.psychologytoday.com/us/blog/animals-and-us/202112/the-puzzling-relationship-between-pet-keeping-and-happiness [↩]
5. https://www.psychologytoday.com/us/blog/animals-and-us/202306/do-pets-really-save-23-billion-in-health-care-yearly [↩]
6. https://www.mdpi.com/1660-4601/14/3/234 [↩]
7. https://link.springer.com/article/10.1186/s12887-024-05049-7 [↩] [↩]
8. https://www.psychologytoday.com/us/blog/animals-and-us/201707/why-kids-pets-are-better [↩]