Ви коли-небудь помічали, як легко ми тепер орієнтуємося за допомогою смартфона, але водночас відчуваємо дивну втрату зв’язку з реальністю? Про це йдеться у статті Джеррі Броттона, де він розповідає, як технології змінили наші уявлення про навігацію, простір і навіть нас самих.
Наука стверджує, що наш гіпокамп — частина мозку, відповідальна за просторову пам’ять, — буквально скорочується. Наприклад, у лондонських таксистів, які вивчають карту міста напам’ять, гіпокамп розвинутий, але після виходу на пенсію він швидко “здувається”. А що ж діти? Сучасні школярі, які виростають у бетонних джунглях, не лише не розуміють, де схід чи захід, але навіть не спостерігають сходів чи заходів сонця. Їхній зв’язок із навколишнім світом — це GPS. Так, телефон підкаже дорогу, але чи навчає він орієнтації у просторі?
Колись дітям дозволяли бродити далеко від дому – до 10 км. Сьогодні ж вони виходять в середньому не далі ніж на пів кілометра. Дослідження показують, що сучасні діти проводять на вулиці менше часу, ніж ув’язнені. Наслідки? Зростає тривожність, боязнь відкритих просторів і навіть страх природи. Дивний парадокс: чим більше ми “на зв’язку”, тим сильніше ми боїмося світу навколо нас.
Чому це небезпечно?
Технології полегшили нам життя, але “синя точка” на екрані робить нас нещадно залежними. Ми перестали бачити, чути й відчувати світ. Зрештою, навіть фізична карта здається нам доісторичним артефактом. А саме такі інструменти формували наше сприйняття простору століттями.
Цікаво, що історично різні культури орієнтувалися за різними напрямками. Середньовічні християнські карти мали схід угорі, адже це символ початку, світла, творення. А в мусульманських картах верхівкою був південь, оскільки це напрямок до Мекки. І навіть китайці зі своїм компасом споконвіку орієнтувалися на південь. Сучасний “північний” стандарт нав’язали європейські мореплавці.
Як повернути собі орієнтацію?
Ось є кілька простих порад:
- Відчуйте чотири сторони світу. Використайте компас, навіть у телефоні, щоб зрозуміти, де схід і захід. Спробуйте також визначити це за сонцем.
- Скористайтеся паперовою картою. Так, це може здаватися старомодним, але воно того варте. Сприймайте карту як сюжет пригодницької історії. Наступного разу, коли будете їхати в нове місце спробуйте зробити це за допомоги паперової карти: визначте орієнтири на місцевості і спробуйте запамʼятати їх.
- Навмисне заблукайте. Залиште телефон удома, вийдіть прогулятися і відчуйте, як це — орієнтуватися лише завдяки інтуїції й уважності. Прогуляйтеся по малознайомому кварталу і поверніться додому без використання смартфона. Але, звісно, не варто робити це в лісі.
Повернення до природи
Це не лише питання навігації, але й нашого ментального здоров’я. Зв’язок із природою допомагає нам заземлитися, відчути себе частиною чогось більшого. Прості практики на кшталт споглядання заходу сонця чи визначення напрямку вітру можуть нагадати нам, хто ми є і де ми є.
Тож наступного разу, коли ви побачите “синю точку” на своєму екрані, задумайтеся: чи не час вимкнути телефон і дати собі шанс знову відчути реальний світ? Це може здатися дрібницею, але для нашого мозку — це справжнє повернення додому. І якщо люди що виросли до ери смартфонів, можуть згадати відчуття із дитинства, то для молодого покоління це може стати першим досвідом такого єднання з навколишнім світом.
Читайте також: Чи справді “дофаміновий детокс” працює?
