Коли люди з різних культур починають жити поруч, це не просто про обмін стравами чи традиціями. Це — глибокий процес змін, який відбувається і в суспільстві загалом, і в кожній окремій людині. І назва цьому процесу — акультурація.
В 1997 році психолог Джон Беррі назвав акультурацію «культурною й психологічною трансформацією, що виникає, коли різні культури взаємодіють». Тобто коли, наприклад, мігранти стикаються з домінантною культурою нової країни, змінюються і вони, і ті, хто їх приймає.
Візьмемо, до прикладу, людину з недомінантної культури (скажімо, мігранта), яка потрапляє в нове середовище. Їй доводиться не лише змінювати зовнішнє — одяг, мову, звички — а й внутрішнє: погляди, емоційні реакції, спосіб мислення.
На рівні суспільства акультурація — це зміни в соціальних структурах, інституціях, нормах. Наприклад, коли нова громада поселяється в місті, з часом змінюються і звичаї, і навіть організація життя в цілому.
На рівні особистості — це адаптація до нових реалій: від елементарного «як тут прийнято вітатися» до «як я себе почуваю серед цих людей».
Ще у 1936 році Редфілд та його колеги сформулювали одну з перших концепцій: акультурація — це зміни, що виникають через безпосередній і постійний контакт між різними культурами. І тут важливо: змінюються не лише ті, хто приїхав, а й ті, хто приймає.
Важливо також не плутати акультурацію з асиміляцією. Асиміляція — це лише один із можливих сценаріїв: коли людина поступово відмовляється від своєї культури й повністю приймає нову. А от акультурація — ширше явище, де може бути кілька шляхів.
Психологічна акультурація
Психолог Теодор Ґрейвз у 1967 році запропонував подивитися на акультурацію зсередини: як на процес, що змінює психіку людини. А Джон Беррі створив модель, у якій поєднав зміну культур на груповому рівні з особистими внутрішніми змінами.
Беррі виділив чотири основні стратегії акультурації:
- Маргіналізація — людина відкидає і свою культуру, і нову. Залишається ні з чим, у внутрішньому вакуумі.
- Сепарація — тримається лише за свою культуру, уникаючи будь-якого контакту з новою.
- Асиміляція — навпаки, повністю розчиняється в домінантній культурі, забуваючи про своє коріння.
- Інтеграція — ідеальний сценарій: зберігає свою ідентичність, але при цьому активно взаємодіє з новим середовищем.
І от інтеграція — найбільш здорова стратегія. Але вона можлива лише тоді, коли домінантна культура відкрита до різноманіття. Бо якщо вона нав’язує асиміляцію — маємо “плавильний котел”. Якщо змушує до сепарації — отримуємо сегрегацію. А коли ще й маргіналізує — відкидає людей зовсім, перетворюючи їх на “інших”.
Цікавим прикладом успішної інтеграції можуть бути Роми в Румунії. Вони активно залучаються, що суспільного життя (музика, телебачення), але при цьому зберігають свою автентичність (одяг, традиції).
Стрес акультурації
Переїзд у нову культуру — це майже завжди стрес. І не лише через нову мову чи інший клімат. Головне — це внутрішнє напруження, яке виникає від суперечливих культурних очікувань. У психології це має назву стрес акультурації.
Цей стрес може проявлятись у тривожності, депресивних станах, втраті впевненості у собі. Навіть якщо ти швидко вивчив мову чи адаптувався до побуту — культурні суперечності можуть залишатися невидимими, але болючими.
Наприклад:
- Якщо ти обираєш асиміляцію, тобі доводиться жертвувати своїм «я», щоб вписатися.
- Якщо сепарацію — ти залишаєшся у своєму культурному коконі, але почуваєшся відрізаним від більшості.
- Маргіналізація — найтяжчий варіант, бо ніде не відчуваєш себе вдома.
- А інтеграція, хоч і найбільш здорова, вимагає від обох сторін гнучкості та доброзичливості.
Тут важливо розуміти ще одну річ: хоча поняття “культурний шок” звучить знайомо, психологи вважають точнішим говорити саме про стрес акультурації. Бо слово «шок» натякає на щось одноразове і травматичне, тоді як акультурація — це тривалий процес з як позитивними, так і негативними наслідками.
Акультурація домінантного населення
Коли культури зустрічаються, змінюються не лише ті, хто приїхав. Змінюється усе суспільство. Акультурація — це діалог. І він може бути важким.
Щоб цей процес був здоровим, приймаюча сторона має бути відкритою до різноманіття, готовою слухати, вчитися, адаптуватися. Адже інклюзивність — це не про “потерпимо їх”, а про “ми сильніші разом”.
Розуміння процесів акультурації — це ключ до глибшого співпереживання. До побудови середовища, де кожен — не чужинець, а частина спільноти. Де можна залишатися собою і водночас бути з іншими.
Бо врешті-решт, психічне здоров’я мігрантів — це не тільки їхнє особисте питання. Це показник зрілості і гуманності всього суспільства.
За матеріалами Psychology Today
