Гнів чоловіків часто приховує їхній страх
Коли ви запитуєте в чоловіка, як він почувається, більшість із нас очікує почути: “Все норм”, “Та нічого” або просто здивований погляд. Але якщо він розлючений — тоді, будьте певні, він зможе чітко сказати, що відчуває. Дехто з чоловіків настільки звик до гніву, що це стає їхнім основним — або навіть єдиним — способом вираження емоцій.
Читайте також: Емоції: визначення, види, контроль
Коли злість — єдина дозволена емоція
Так, звісно, чоловіки відчувають не лише гнів. Але саме він часто є тією емоцією, яку суспільство дозволяє їм проявляти відкрито. Від маленьких хлопчиків до дорослих чоловіків нас вчать, що злість — це сила, мужність, контроль. А страх, смуток, тривога чи елементарна втома? Ні, це вже щось “немужнє”, майже табу.
Американський дослідник Джексон Кац у книзі The Macho Paradox писав: “Безліч чоловіків ховають свою вразливість, перетворюючи її на гнів. І ця злість стає доказом того, що вони нібито не вразливі — тобто достатньо мужні, щоби витримати тиск.”1
Як працює ця схема в сім’ї?
З віком родини вчаться “обходити” або якось справлятися з постійним фоновим гнівом батька чи чоловіка. Бо в багатьох чоловіків це не просто емоція — це звичний спосіб існування. Жінок соціалізують інакше: їх учать стримувати гнів, спрямовувати його на себе, не “скандалити”. А от чоловіки — вчаться виплескувати його назовні, часто для контролю: як себе, так і інших.
Злість для багатьох чоловіків — це емоційний щит. Злий — значить сильний, недосяжний, незалежний. У гніві можна уникнути розмов про страх, невпевненість, біль. Але проблема в тому, що цей гнів із часом стає автоматичною реакцією на будь-які емоції — свої й чужі. І тоді злість витісняє все інше.
Гнів — це не зло. Проблема в тому, як ми його використовуємо
Злість сама по собі не погана. Це спосіб сказати: “Мені щось не подобається. Давай змінимо ситуацію.” Але коли її або стримують до останнього, або вибухають нею замість спілкування — тоді починаються проблеми.
Часто чоловіки навіть не усвідомлюють, що за злістю ховається страх. Саме страх найчастіше є справжньою емоцією, яку прикриває гнів.
А тепер чесно: чи впізнаєш ти себе в цих ситуаціях?
- Тебе дратує, що твоя партнерка постійно на телефоні з подругами? Можливо, ти боїшся, що з ними їй цікавіше, ніж із тобою.
- Злишся, що вона затримується на роботі? А чи не заздрість і страх, що вона успішніша, стоїть за цим?
- Ти відчуваєш агресію через її постійні зауваження? Можливо, ти боїшся, що не здатен її задовольнити.
- Ти сердишся, що вона приділяє більше уваги дітям? А чи не ховається за цим страх, що ти не вмієш будувати таку ж емоційну близькість?
- Ти сердито реагуєш, коли вона хоче більше свободи, часу для себе? Може, за цим стоїть страх, що вона віддаляється і ти втрачаєш контроль?
- Ти зриваєшся, коли вона згадує про спільну терапію або “поговорити про стосунки”? Можливо, глибоко всередині ти боїшся, що щось справді не так — і не впевнений, що зможеш це виправити.
Справжня мужність — це вразливість
Щойно ти почнеш розпізнавати страхи, що стоять за твоїм гнівом, з’явиться шанс на іншу розмову. Глибшу. Щиру. Вразливу. Поділитися своїм страхом із партнеркою — це акт любові й довіри. Це може бути страшно. Але саме така відкритість здатна кардинально змінити стосунки.