У краю, де вітер носить в собі подих лісу, між хвилями безкрайніх полів стояло маленьке село. Ті поля давно вже не знали добрих урожаїв, а холодні вітри нагадували про майбутню сувору зиму. Ліс випускав на простори села своїх диких мешканців — вовків, що в пошуках їжі ставали все сміливішими.
Серед жителів цього селища кипіли сварки та заздрощі, розділяючи серця, як тріщини сухий ґрунт без цілющої вологи. Надвечір одного ясного дня, коли місяць яскраво світив над верховіттям дерев, старий мудрець з невеликої хижі на узліссі скликав усіх до великого каменю, що стояв у центрі села.
Він встановив перед зібранням велике дзеркало, де кожен міг побачити своє відображення поряд із відображенням інших. «Подивіться на це дзеркало, — мовив старець, кидаючи погляд на кожного присутнього. — Воно не знає про ваші сварки чи образи. Відображаючи вас разом, воно показує вашу спільність, не ваші відмінності. Якщо ж ви б’єтесь між собою, хто зможе побачити вашу силу і єдність?»
Мудрець додав: «Тільки об’єднавшись, ви зможете протистояти будь-якій небезпеці. Єдність робить вас непереможними, а розділені ви — легка здобич. Кожен з вас може зробити свій унікальний внесок у захист села. Чи то сміливість, чи мудрість, чи винахідливість — кожна здібність важлива.»
«Кожен з вас — немов нитка в килимі. Окремо ви слабкі й легко рветеся, але разом творите міцний візерунок, який може встояти проти будь-яких негараздів. Неважливо, чи ваш внесок великий, чи малий, адже кожна нитка має свою роль у цілому малюнку.»
Раптом, жителі села поглянули одне на одного інакше. Вони розпочали готуватись до зими разом, вартуючи лісові стежки й встановлюючи пастки. В кожного знайшлася своя унікальна здатність: одні майстрували, інші готували, декотрі стежили за порядком, всі допомагали як могли.
З часом, звірі припинили свої набіги, а в серцях жителів замість сварок оселилася вдячність один до одного. Вони зрозуміли, що справжня сила села — не в кількості зібраного врожаю чи в кількості пасток для вовків, а в згуртованості та спільній праці, що перетворила кожен день у маленьке свято злагоди та мирного співіснування. Так вони зустріли зиму, не як група роз’єднаних сусідів, а як єдина родина, зміцнена мудрістю старого і власним досвідом.
Читайте також: Історії від Психологера “Віра в себе”
