У нещодавньому дослідженні німецьких вчених виявлено, що у людей з діагнозом «великий депресивний розлад» (ВДР) та високим рівнем нейротизму спостерігається зменшення товщини кори в парагіпокампальній зоні мозку. Ця ділянка, що належить до медіальної скроневої частки, відіграє ключову роль у формуванні спогадів, емоційному реагуванні та когнітивних процесах.
Результати дослідження опубліковано у журналі Translational Psychiatry, а самі дослідження провели науковці з Університету Аахена та Forschungszentrum Jülich GmbH.
Парагіпокампальна кора є глибоко інтегрованою частиною медіальної скроневої частки, яка бере участь у збереженні просторової інформації, обробці емоційних спогадів і когнітивних процесах. Відповідно до когнітивної моделі депресії, саме порушення цих процесів лежить в основі розвитку великого депресивного розладу.
Крім того, попередні дослідження демонстрували, що структура мозку людей із депресією або високим рівнем нейротизму має певні подібності.
У дослідженні взяли участь 86 дорослих (43 з діагнозом ВДР і 43 здорових учасники). Вік учасників варіювався від 18 до 61 року, середній вік становив 31,4 року. Для отримання даних про будову мозку вчені використали структурну магнітно-резонансну томографію (МРТ) з надвисокою роздільною здатністю — 7 Тл.
Рівень нейротизму визначали за допомогою шкали NEO-FFI — загальноприйнятого психологічного інструменту для оцінки особистісних рис.
Основні результати
Учасники з діагностованим ВДР мали значно меншу товщину кори в лівій півкулі PHC порівняно з контрольною групою (p = 0.002). Додатковий аналіз також показав, що вищий рівень нейротизму пов’язаний зі зменшеною товщиною PHC у обох півкулях мозку:
- Ліва півкуля: p = 0.012, β = –0.414
- Права півкуля: p = 0.008, β = –0.512
Це означає, що люди з високим нейротизмом — незалежно від наявності депресії — мають тенденцію до тоншої кори в парагіпокампальній зоні.
Що це означає для науки та медицини?
Дослідження підкреслює потенційне значення PHC як біомаркера для депресії. Виявлення структурних особливостей мозку, які пов’язані із симптомами психічних розладів, може допомогти у створенні точніших, індивідуалізованих методів діагностики та лікування — тобто у розвитку персоналізованої психіатрії.
На думку авторів, результати «підкреслюють важливість багатомодальних оцінок при ВДР, що може стати підґрунтям для індивідуалізованих клінічних рішень у майбутньому».
