У сучасному психологічному дискурсі травма часто розглядається як стан роздробленості, коли звична картина світу розпадається на фрагменти, які неможливо зібрати воєдино. Яскравим прикладом візуалізації цього стану є скульптура «Humpty Dumpty» (Шалтай-Болтай) американського митця Ісаму Ногучі. Назва, що відсилає до відомого дитячого вірша про персонажа, якого «вся королівська кіннота не може зібрати знову», стає метафорою людської психіки після пережитого потрясіння. Скульптура висотою майже півтора метра складається з дев’яти взаємопов’язаних частин сірого сланцю. Вона виглядає настільки крихкою, що здається, ніби один легкий поштовх може її зруйнувати.1
Ізоляція та втрата сенсів як психологічний деструктор
Історія створення цієї та інших робіт Ногучі коріниться у глибокій особистій травмі, спричиненій історичними подіями Другої світової війни. Після нападу на Перл-Гарбор у 1941 році уряд США інтернував понад 110 000 американців японського походження до таборів. Ногучі, будучи сином американки та японця, добровільно відправився до табору Постон в Аризоні, сподіваючись покращити умови для інших.
Проте реальність виявилася нищівною для психіки. У листах того часу митець описував стан «зупиненого часу», де ніщо не мало значення, а все існування зводилося до боротьби зі спекою, пилом та поганою їжею. Такий досвід веде до почуття повної безпорадності та втрати ідентичності. Після виходу з табору Ногучі занурився в глибоку депресію, що супроводжувалася переслідуваннями з боку ФБР. Цей період став моментом розриву з попереднім сприйняттям реальності: те, що раніше здавалося міцним і постійним, виявилося ілюзорним.
До пережитої травми Ногучі створював скульптури, що символізували стійкість і довговічність. Однак криза змусила його переглянути саме поняття «постійності». Він почав працювати над новим типом об’єктів — створених не з суцільного каменю, а з ретельно збалансованих, крихких частин, що тримаються одна за одну.
У психологічному контексті цей перехід відображає процес адаптації психіки до нових умов. Скульптура «Humpty Dumpty» є спробою реконструювати розбите ціле. Вона одночасно нагадує яйце і купол атомного вибуху в Хіросімі, який митець відвідав після війни. Використання метафор у творчості дозволяє людині висловити те, що неможливо передати словами. Коли пацієнт використовує кольори, текстури або форми для символізації внутрішніх переживань, він створює власну візуальну мову. Це допомагає перетворити невидимі ментальні рани на матеріальні об’єкти, з якими вже можна працювати.
Читайте також: Мистецтво необхідне для добробуту, здоровʼя та довголіття
Катарсис: створення сенсу з порожнечі
Психологічна сила мистецтва полягає в подоланні ілюзії безпорадності. Травма часто переконує людину, що вона ні на що не здатна і не має контролю над власним життям. Проте акт творення запускає зворотний процес.
- Матеріалізація. Коли внутрішній хаос набуває фізичної форми, він перестає бути всеосяжним. Об’єкт творчості відокремлюється від особистості, що дає можливість подивитися на свій досвід збоку.
- Віднайдення суб’єктності. Процес створення «чогось із нічого» повертає відчуття сили. Навіть якщо результат виглядає крихким, як скульптури Ногучі, сам факт його існування свідчить про спроможність людини діяти.
- Шлях до визволення. Мистецтво стає інструментом «руху до свободи». Воно дозволяє інтегрувати травматичний досвід у нову структуру особистості, не намагаючись удати, що розлому ніколи не було.
Ісаму Ногучі через свої післявоєнні роботи зміг не лише опрацювати власний біль, а й створити спадщину, що досі функціонує як нагадування про можливість відновлення. Його досвід підтверджує: навіть якщо ми не можемо «склеїти» себе до первинного стану, ми здатні побудувати нову, складну і прекрасну цілісність із тих частин, що в нас залишилися.
Читайте також: Арт-терапія: види, методи, ефективність
