Тиц, тиц, тиц! Як ми еволюціонували в “людину танцюючу”?

Кожна культура танцює. Рухи тіла під музику є всюдисущим протягом усієї історії людства і по всьому світу. Так чому ж цей, здавалося б, безглуздий акт є настільки фундаментальним для людського буття? В чому така користь танців, щоб еволюція закріпила цю поведінку за нашим видом?

Відповідь, здається, полягає в нашій потребі у соціальній згуртованості – тій життєво важливій речовині, яка утримує суспільства від розпаду, попри міжособистісні відмінності.

Люди танцюють. Це беззаперечний факт про нас. І дійсно, не існує такої культури, яка б не рухалася під музику. У Зімбабве танцюють данданда, у Чехії – польку. Люди в Південній Індії танцюють бхаратанатьям, а в Аргентині – танго. Всі танці різні за деталями, але є одна спільна деталь: незалежно від часу і місця, ми знаходимо спосіб танцювати.

Танці здаються найвищою формою розваги. Тож як вони стали людською необхідністю? Відповідь полягає в нашій соціальній природі. Ми народжуємося в групах: групах, які вже мають свої ідеї, звичаї, мови та символи. Ми називаємо ці групи “суспільствами” або “культурами”, і вони є життєво важливими для людського процвітання. Але заздрості, конфлікти та розбіжності також розривають нас на частини.

Дослідження танцю

За останні 10 років кількість досліджень про користь танців для здоров’я стрімко зросла. Зафіксовані переваги включають не лише фізичні результати (розвиток сили, гнучкості, координації та рівноваги)¹, але й емоційні (вплив на настрій, щастя та стресостійкість)² та когнітивні (покращення пам’яті, орієнтації та концентрації)³. Ці переваги охоплюють все життя людини і проявляються в різних групах населення, від здорових студентів коледжу до пацієнтів, які страждають на хворобу Паркінсона та деменцію.⁴

У міру накопичення доказів дослідники запитують: “Як танці покращують наше емоційне, психічне та фізичний добробут?” Що робить танці ефективними?

Сенсомоторна синхронізація

Одним із напрямків цього дослідження є сенсомоторна синхронізація (СМС) або залучення: танці включають інстинктивну здатність людини відповідати ритму.

Як виявила Лаура Чіреллі з лабораторії TEMPOLab при Університеті Торонто, люди не лише реагують на ритм протягом кількох місяців після народження⁵, їхня здатність до цього — прихильність до темпу — зростає з плином часу. До семи років дитина може легко прискорюватися і сповільнюватися, змінюючи темп у діапазоні від 117 до 166 ударів на хвилину.⁶

Вивчаючи будь-яку техніку або традицію танцю, людина практикує цю здатність до синхронізації, тренуючи її свідомо відчувати і реагувати на ритмічні патерни певної культури.

Але що передбачає СМС?

Перш за все, вона вимагає готовності рухатися під впливом звукових хвиль, які виникають у ритмічних патернах. Іншими словами, слухова система людини налаштована на те, щоб помічати удари, що повторюються через певні проміжки часу. Ця здатність не є дивною, мабуть, з огляду на регулярні ритми наших власних сердець і легенів. Плід плаває в пульсі материнського серцебиття, перш ніж закласти нейронні шляхи, необхідні для його відчуття.

По-друге, люди сприймають ритмічні послідовності так, як ми їх чуємо, і наше тілесне “я” також мобілізує відповідь, яка виражається у фізичній дії. Ми постукуємо, похитуємось і киваємо. Навіть якщо ми намагаємося придушити ці зовнішні дії, наш серцевий ритм, дихання і навіть мозкові хвилі узгоджуються з ритмами, які ми сприймаємо – незалежно від того, чи ці ритми походять від поїзда, що проїжджає повз, пульсу партнера або улюбленої пісні.

По-третє, ці рухи – не просто реакція на те, що ми чуємо. Наші постукування, кивки та погойдування передбачають наступний такт у послідовності так, що наші рухи відбуваються на наступному такті або дуже близько до нього.⁷ Ми постукуємо, погойдуємось або киваємо в такт. Ми потрапляємо в “ритм”.⁸ Іншими словами, ритми, які сприймають люди, стимулюють нас діяти по-новому.

Нарешті, з’являється все більше доказів того, що коли люди синхронізуються з ритмом, наш мозок вивільняє коктейлі “хімічних речовин щастя” – ендорфінів, серотоніну, дофаміну та інших.⁹ Під впливом ритму людина відчуває себе більш усвідомленою, живою і винахідливою, а також здатною переборювати страх і терпіти біль. Цей ефект відрізняється від ефекту фізичних навантажень, хоча і може посилюватися ними.

Еволюційна мета синхронізації

Частина відповіді на питання “Чому ми любимо танцювати” криється в тому, що Еміль Дюркгейм назвав “колективним шипінням”¹⁰. За його словами, це “своєрідна електрика”. Це той стан радості, втрати меж і почуття злиття з групою як цілим. Збудження групи створює інтенсивну силу, яка піднімає людей і об’єднує їх на майже духовному рівні. І танці – це сильний каталізатор “колективного шипіння”.

Танці – особливо в їх ритуальних і сакральних формах – є соціальним клеєм. Бронвін Тарр – завзята танцівниця й еволюційний біолог в Оксфордському університеті – перевірила ідеї Дюркгейма¹¹. Доктор Тарр виявила, що ми, люди, маємо природну тенденцію синхронізувати наші рухи з іншими людьми. Ми виявляємо, що несвідомо починаємо рухатися в такт, кивати головами, шукаючи спільний ритм.

Коли ми спостерігаємо за рухами іншої людини, це активує область мозку, яка допомагає нам виконувати ці рухи самим. Коли ми наслідуємо рухи нашого партнера – і вони наслідують наші – схожі нейронні мережі в обох партнерах викликають викид нейрогормонів, які змушують нас почуватися добре.¹² Це нейрологічна основа “колективного шипіння” Дюркгейма – злиття між “я” та “іншими”. Навіть без танців музика може наповнити нас почуттям радості завдяки ендорфінам, дофаміну, серотоніну та окситоцину.

Музика створює такий захват, що активує опіоїдні рецептори в мозку. Через це збудження музика спонукає людей танцювати. Всі колись відчували як тіло тягне рухатися під час запальної композиції, що нам подобається. Це може зробити нас настільки щасливими, що наша терпимість до болю значно зростає, коли грає музика.¹³

Об’єднуючи всі ці аспекти – музику, фізичну активність та синхронні рухи – ми отримуємо глибокий спільний досвід, який робить існування колективу можливим. Без цього ми б навряд чи могли бути повноцінними людьми. І ви можете зрозуміти, чому ми так любимо танцювати. Слухаючи музику разом, ми відчуваємо захоплення через нейрогормони, і як Дюркгейм зазначав, це схоже на електрику, яка проходить через групу людей, об’єднаних спільною метою.

Дослідники припускають, що такий досвід злиття підготував людей до співпраці,¹⁴ вивчення мови⁶, розвитку моралі, релігії та культури.¹⁵

Танці (а також музика), можливо, допомогли подолати розрив між приматами і людьми.¹⁶

Проте, пояснення користі танців для здоров’я, пов’язані з соціальними зв’язками, не враховують того, що може бути ще більш фундаментальним: коли люди тренують свою здатність до синхронізації, вони стають кращими в цьому. Тренована сенсомоторна синхронізація інтегрує підсвідомі та свідомі процеси.¹⁷

Наслідки цього подвійні. З одного боку, коли людина танцює, вона стає більш чутливою і реагує на ритми всередині і навколо себе – навіть коли вона не танцює активно. Підвищена чутливість до ритму залишається з нами протягом усього дня, покращуючи настрій і когнітивні здібності.

З іншого боку, з розвитком цього усвідомлення зростає наша здатність розпізнавати, чи сприятиме синхронізація з певним ритмом нашому здоров’ю та добробуту. Адже не всі ритми корисні для життя. Як показує історія, диктатори добре знають, що люди схильні до впливу мови музики, парадів і видовищ – тобто ритмічних рухів, які можуть спонукати до жорстоких дій.

Тренуючи нашу здатність до синхронізації, танці дають нам можливість з користю залучатись і насолоджуватись тим, до чого ми народжуємось готовими.

Підсумок

Танці — це не просто спадщина минулого. Танці залишаються життєво важливою практикою для отримання радості, мотивації до дії, розвитку фізичної сили та спритності, і, перш за все, культивування усвідомлення того, що ми завжди відчуваємо ритм і реагуємо на нього.

Тож наступного разу, коли ви відчуєте бажання постукати, погойдатися чи кивнути, зробіть собі послугу.

Потрапляйте в ритм! Ось трохи ритмічної музики для натхнення.

За матеріалами psyche.co та psychologytoday.com

Перевірено редакцією Психологер

1. http://dx.doi.org/10.36941/jesr-2022-0140 [↩]
2. https://doi.org/10.1016/j.jamda.2014.04.013 [↩]
3. https://doi.org/10.1056/nejmoa022252 [↩]
4. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/26393993/ [↩]
5. https://doi.org/10.1073/pnas.1000121107 [↩]
6. https://doi.org/10.1111/desc.13249 [↩] [↩]
7. https://doi.org/10.1006/brcg.2001.1304 [↩]
8. https://doi.org/10.1037/a0024208 [↩]
9. https://theconversation.com/lets-dance-synchronised-movement-helps-us-tolerate-pain-and-foster-friendship-49835 [↩]
10. https://www.iep.utm.edu/durkheim/ [↩]
11. http://www.ox.ac.uk/research/research-in-conversation/how-live-happy-life/dr-bronwyn-tarr [↩]
12. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25324805/ [↩]
13. https://royalsocietypublishing.org/doi/10.1098/rsbl.2015.0767 [↩]
14. https://doi.org/10.1111/j.1467-9280.2008.02253.x [↩]
15. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2014.01096 [↩]
16. https://doi.org/10.1098/rstb.2011.0217 [↩]
17. https://doi.org/10.3758/bf03206433 [↩]