Сучасне батьківство має нову загрозу — не грубість, не байдужість у класичному розумінні, а… мобільний телефон. Власне, той момент, коли ми віддаємо перевагу екрану, а не живій присутності поруч із дитиною, має свою назву — «фабінг» (від англ. phone + snubbing — зневажати).
Що таке батьківський фабінг?
От ви сидите на кухні навпроти свого шестирічного сина. Він спокійно їсть свої пластівці, але щойно запитав, чи допоможете знайти його улюблену машинку. Ви чули питання, але не відреагували — бо саме гортали рекламу ламп у смартфоні. Можливо, навіть кинули фразу: «Зараз, хвилинку». Або ж просто проігнорували.
У цей момент ви щойно «зафабили» свою дитину — поставили телефон вище за неї.
Діти відчувають зв’язок через присутність — не просто фізичну, а емоційну. Коли дорослий дивиться в очі, слухає, реагує, визнає почуття дитини — народжується відчуття безпеки, глибокого контакту. І зовсім не обов’язково погоджуватись з усім — важливо бути уважним до внутрішнього світу дитини.
Ігнорування залишає по собі відчуття самотності, тривоги, занижену самооцінку. Дитина може несвідомо зробити висновок: «Я не вартий уваги», «Мене не люблять», «Іншим не можна довіряти».
Недавнє масштабне дослідження в Китаї1 показало, що фабінг змушує дітей «закриватись» — внутрішньо звинувачувати себе, проявляти менше соціальних навичок. Якщо фабінг іде з боку обох батьків — ризик ще вищий. Інше дослідження 2025 року2 виявило зв’язок між фабінгом і підлітковою депресією, особливо якщо в сім’ї знижений рівень емоційної близькості.
Також фабінг пов’язаний із:
- агресією та соціальним відстороненням3,
- надмірною прив’язаністю до смартфонів у самих дітей4,
- емоційним відчуженням від батьків5,
- проблемами зі сном через зростання негативних емоцій6.
Що робити?
Ось кілька шляхів, як зменшити або уникнути фабінгу:
- Розвивайте усвідомленість. Слідкуйте, куди спрямована ваша увага. Це перший крок до зміни.
- Помічайте, що заважає близькості. Іноді контакт очі-в-очі може викликати старі болючі емоції — досвід із власного дитинства, відчуття невпевненості у батьківській ролі.
- Слухайте тіло. Тривога, напруга, нудьга чи уникання неприємних ситуацій — усе це може змушувати «тікати» в телефон.
- Встановіть правила використання гаджетів. Виділіть час, коли смартфони — поза зоною досяжності.
- Навчіть дитину подавати сигнал. Можна вигадати слово-код чи жест, яким вона зможе сказати: «Мені потрібна твоя увага».
- Знову відкрийте в собі цікавість. Бо перед вами — жива, унікальна істота, що потребує не ідеального, а уважного батька чи матері.
Смартфони — це частина нашого життя. Але коли ми дозволяємо їм витісняти контакт із дитиною — це вже не просто зручність, а втрата. Тому головний виклик сьогодні — навчитися бути присутнім, чесно подивитись на свої звички, і зробити вибір на користь живого зв’язку.
