У невеликому монастирі жив старий монах, відомий своєю спокійною поведінкою і мудрими словами. Одного разу до нього прийшов стурбований юнак з далекого міста, який шукав поради, як знайти внутрішній спокій.
Монах терпляче вислухав розповідь юнака про його хаотичне життя, постійні турботи та нездійсненні бажання. Після хвилини мовчання монах запросив юнака прогулятися з ним до найближчої річки.
Спочатку вони йшли мовчки, а потім монах підняв зі стежки чистий, гладкий камінь і простягнув його юнакові, попросивши його уважно розглянути. Юнак помітив його простоту і прохолоду на своїй долоні.
Дійшовши до річки, монах сказав: “Кинь камінь у річку, а потім знайди його знову”. Юнак зробив так, як було наказано, але незабаром зрозумів марність спроб знайти той самий камінь у воді, що безперервно тече.
Монах зауважив: “Твої пошуки цього каменя схожі на пошуки внутрішнього спокою серед потоку життя. Ти чіпляєшся за певні моменти, бажання, думки, намагаючись утримати їх на місці. Але, як і річка, життя постійно змінюється, і спокій приходить не з намаганням утримати, а з вмінням відпускати”.
Юнак зрозумів, що внутрішній спокій полягає не в тому, щоб контролювати життєві події, а в тому, щоб прийняти їхню швидкоплинну природу і навчитися текти разом з ними, як річка. Монах посміхнувся:
Знайди спокій не намагаючись зупинити річку, а навчившись граціозно плисти в її течії.
