Співзалежність — це дисфункціональна динаміка стосунків, коли одна людина бере на себе роль “того, хто дає”, жертвуючи власними потребами та добробутом заради іншої, “того, хто бере”. Цей зв’язок не обов’язково має бути романтичним; він може так само легко виникати між батьками та дітьми, друзями та членами родини.

Термін “співзалежність” вперше з’явився в колах наркоманів, щоб описати односторонні стосунки, які поглинаються та контролюються залежністю однієї людини. Згодом він набув популярності та став скороченням для позначення будь-яких стосунків, що сприяють залежності. Співзалежність не є клінічним діагнозом або розладом особистості та викликала багато дискусій та суперечок серед експертів-психологів.

Що таке співзалежність?

Здорові стосунки є взаємовигідними, вони дарують любов і підтримку обом сторонам. Співзалежні стосунки, з іншого боку, є односторонніми, коли одна людина виконує роль постійного опікуна. Будучи турботливою, високофункціональною і корисною, ця людина, як кажуть, підтримує, закріплює або “уможливлює” безвідповідальну або деструктивну поведінку близької людини. Наприклад, вважається, що допомагати питущому чоловікові/дружині виходити з незручної ситуації або надавати житло дорослій дитині, яка вживає психоактивні речовини, є контрпродуктивним, таким, що перешкоджає одужанню і фактично закріплює цю проблему.

Відповідно до цього способу мислення, створення емоційної дистанції від проблемної близької людини є необхідним і корисним для співзалежного партнера: Це спосіб показати йому негативні наслідки його поведінки.

Надійний, турботливий і дбайливий, співзалежний партнер сприймається як такий, що демонструє безліч власних слабкостей — від низької самооцінки та надмірної потреби догоджати іншим до слабких міжособистісних кордонів, які змушують його або її відчувати відповідальність за проблеми іншого.

Що викликає співзалежність?

Часто кажуть, що люди, які борються зі співзалежністю, виросли в умовах нещасливої сімейної динаміки. Можливо, у них був член сім’ї або близький друг із залежністю або психічним захворюванням. Вони також могли пережити дитячу травму, яка призвела до того, що вони відчувають тривогу або невпевненість у стосунках. Однак важливо пам’ятати, що будь-хто може потрапити в нездорову модель стосунків.

Які загальні ознаки співзалежності?

У нездорових співзалежних стосунках “той, хто дає” схильний бути надмірно відповідальним, виправдовуючи “того, хто бере” і перебираючи на себе його обов’язки. Вони самокритичні та часто перфекціоністичні; виправляючи або рятуючи інших, вони відчувають себе потрібними. Вони настільки зосереджені на тому, щоб догодити іншим, що нехтують власними бажаннями й потребами. Вони зазвичай мають низьку самооцінку, їм важко встановлювати межі та бути наполегливими, їм важко просити про допомогу, коли вони її потребують. “Ті, хто бере”, часто борються з серйозними проблемами, такими як емоційна незрілість, проблеми з психічним здоров’ям і залежність.

Який зв’язок між співзалежністю та залежністю?

Концепція співзалежності спочатку була задумана як спосіб зрозуміти нездорову поведінку людей, пов’язану із залежністю близької людини. Все, від виправдання та надмірного виконання обов’язків для них до фінансової підтримки, вважалося таким, що сприяє зловживанню психоактивними речовинами. Часто невіддільною частиною одужання від залежності є зміна старих моделей поведінки співзалежних; в деяких випадках може знадобитися повністю розірвати стосунки.

Як можна вилікуватися від співзалежності?

Відчуття впевненості в собі та у своїх стосунках — це ключ до зцілення від співзалежності. Прийміть себе — хорошого або поганого — і працюйте над підвищенням своєї самооцінки. Навчіться визначати та висловлювати свої бажання та потреби. Не бійтеся відстоювати себе, розвивайте і підтримуйте здорові кордони. Вирішуйте конфлікти і йдіть на компроміси з точки зору “ми”, а не завжди ставте бажання іншої людини вище за свої власні.

Суперечки щодо поняття “співзалежність”

Не існує наукових досліджень, які б підтверджували концепцію співзалежності. Попри зусилля деяких людей, щоб співзалежність була визначена як розлад особистості, вона ніколи не була прийнята для включення в Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів. Багато експертів у галузі психічного здоров’я та стосунків вважають, що цей термін є недосконалим за своєю суттю, і відмовляються від його використання з багатьох причин.

Перш за все, “співзалежність” патологізує і клеймить здорову людську поведінку, особливо поведінку, яка є люблячою і турботливою. Існує безліч наукових доказів того, що люди здатні формувати міцні емоційні зв’язки, і ці зв’язки не розриваються автоматично з початком проблемної поведінки. Насправді потреба у зв’язках і бажання їх підтримувати є настільки базовою — такою ж глибоко вкоріненою, як потреба в їжі та воді, — що ізоляція, як неодноразово було доведено, є руйнівною для фізичного та психічного здоров’я.

Крім того, природно, що помилки або страждання близької людини викликають емпатію, співчуття і бажання допомогти, аж до того, що потреби іншої людини ставляться вище за власні. Щобільше, співзалежність не визнає відповідальності людей за власну поведінку та прагнення до змін.

Коли вперше з’явилася ідея співзалежності у стосунках?

Це суперечливе поняття з’явилося в середовищі наркозалежних у 1980-х роках і спочатку застосовувалося до “тих, хто бере” серед партнерів алкоголіків. З того часу його почали застосовувати не лише до залежностей загалом, але й до інших видів психічного здоров’я та поведінкових проблем, включаючи домашнє насильство та емоційне зловживання. Цей термін також часто використовується в розмовній мові для опису близьких стосунків, не маючи при цьому строгого психологічного значення.

У чому різниця між здоровими стосунками та співзалежністю?

У здорових стосунках обидві сторони однаково віддають і отримують і здатні зберігати власну ідентичність, відокремлену від іншої людини. На відміну від них, співзалежні стосунки — це нездоровий союз, в якому одна людина застрягла в ролі опікуна, дозволяючи іншій брати, не надаючи підтримки та турботи натомість. Той, хто надає допомогу, прагне бути корисним і “врятувати” свою кохану людину, але замість цього може заохочувати шкідливу поведінку. Зрештою, той, хто надає допомогу, виснажується, розчаровується і вигорає, що призводить до збільшення конфліктів і незадоволеності стосунками.

Що таке “прозалежність”?

Прозалежність – це термін, який використовується для опису позитивного і підтримуючого підходу до допомоги близьким людей, які борються із залежністю або іншими проблемами. Його придумав консультант і автор книг про залежність Роберт Вайс, щоб протистояти негативним і звинувачувальним конотаціям терміна “співзалежність”.

Прозалежність, або “проактивна залежність” визнає, що близькі та рідні людей із залежністю або іншими проблемами часто переживають травму і самі можуть потребувати підтримки. Вона підкреслює важливість визнання та поваги до сильних сторін і стійкості цих людей, а не зосередження уваги виключно на їхніх уявних слабкостях або сприятливій поведінці.

Модель прозалежності заохочує близьких ставити на перше місце власне благополуччя і турботу про себе, водночас надаючи підтримку і турботу члену сім’ї, який страждає від залежності. Вона наголошує на побудові довіри, здоровому спілкуванні та встановленні здорових меж, а не на звинуваченні чи соромі близької людини за залежність, чи іншу проблему.

Загалом, прозалежність – це спосіб переосмислення традиційної моделі співзалежності, щоб сприяти більшій емпатії, розумінню та зціленню як для людини із залежністю, так і для її близьких.

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 4.8 / 5. Кількість голосів: 12

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

В категорії: