Я – невидимка?

Чи траплялося вам відчувати, що ви самі для себе стали невидимими? Що десь у щоденних турботах, обов’язках і рутині ви втратили зв’язок із власним “я”? Це не просто емоційний спад — це явище, яке має глибокі психологічні корені. Про це пише доктор філософії, психотерапевт Родні Ластер. У своїй публікації для Psychology Today він розмірковує про стан «невидимості для себе» — як він виникає, як впливає на нашу психіку та як повернути собі відчуття присутності в власному житті.

Невидимий. Коли ми чуємо це слово, уявляємо собі різні речі — від фокусу зникнення мага до передових технологій маскування чи вигаданих персонажів із такими здібностями, як у романі Герберта Веллса «Людина-невидимка». Але ідея невидимості — це не лише фантастика. Вислів «стати невидимим для самого себе» є метафорою, що описує наше щоденне життя. Втрата себе стосується сил, які стримують наш розвиток і порушують цілісність нашої особистості — тобто нашої свідомої ідентичності, сформованої стосунками, середовищем і пережитим досвідом.

Чи не здається вам останнім часом, що людина у дзеркалі трохи чужа? Іноді ми переживаємо це, коли віддаляємося від власного «я», втрачаємо зв’язок із собою, із відчуттям внутрішньої автономії. Така невидимість — це екзистенційне, тонке явище, яке з’являється через перевантаження, тривогу, надмірні обов’язки, щоденні очікування і рутину, що поступово стирають наше чітке уявлення про себе.

Цей стан виникає зсередини — як емоційне й психологічне явище, коли наша автентична сутність, що є позитивним маркером ментального здоров’я, відходить на другий план через вплив зовнішніх чинників.

Це може бути викликано ритмом сучасного життя:

• нескінченними обов’язками
• соціальним тиском
• токсичним вигоранням
• проблемами у стосунках
• внутрішньою боротьбою з тривогою
• депресією
• чи хворобою

Усе це поступово руйнує наш зв’язок із власною сутністю, з тим, що ми цінуємо. І цей процес зазвичай відбувається майже непомітно — поки ми не починаємо ставити собі питання про власне існування. Часто це призводить до деструктивної поведінки — втечі від себе, уникання. Залишається відчуття внутрішнього розриву і думка, що ми більше не живемо, а просто існуємо — відчужено, ніби поза собою.

Уявлення про “Я” і видимість себе

З психологічної точки зору, “Я” — це вся суть людини, що охоплює як свідомі, так і несвідомі процеси, ментальні моделі та тілесний досвід. Воно формує нас психологічно і складається з ідентичності, автономії, цінностей і особистого досвіду.

Теоретики, як Вільям Джеймс, Карл Юнг, Карен Горні, Альфред Адлер, Гордон Олпорт і Гайнц Кохут, описували складність “Я”, що розвивається через індивідуалізацію, стосунки та вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.

Але наше “Я” не зникає повністю. Коли ми відчуваємо, що стаємо невидимими для себе, це не означає, що ми перестали існувати — просто ми відступили на задній план під натиском усього, що нас оточує. Щоб знову побачити себе, потрібне усвідомлене зусилля, рефлексія і щоденні наміри. Далі — як саме ми можемо повернути собі видимість.

Як знову стати видимим

Кілька років тому я сам відчув, як стаю «невидимим» у власному житті: погоджувався на все підряд, намагаючись встигати за всім, поки не відчув повне виснаження.

Одного дня, дивлячись у монітор, я подумав: Куди я подівся? Ознаки були всюди: пил на гітарі, на якій давно не грав, непрочитані книги, календар, повний зобов’язань.

Коли дружина запитала, що сталося, я сказав: Я невидимий для себе. Я загубив себе. Це було дивне, але абсолютно правдиве усвідомлення — у мене не залишилося часу для себе.

Може здатися, що психотерапевти не потрапляють у такі пастки — але це міф. Навіть найкращі фахівці — терапевти, лікарі, медсестри — можуть чудово допомагати іншим, бо мають дистанцію. Але коли йдеться про себе — це зовсім інша історія. Як сказав один лікар: оперувати самого себе — дурна справа. Потрібні дистанція та перспектива.

Причин, через які ми «зникаємо» для себе, безліч: втрата, зміни, надмірна відповідальність. І коли ми постійно поступаємося собою, ми починаємо зникати. Як же повернути видимість?

Відновлення себе через «щоденне розкладання»

Це процес розбиття складних подій на менші, дієві елементи для кращого розуміння¹. Якщо ви відчуваєте, що зникаєте — через стрес чи втрату фокусу — створіть момент усвідомлення. Розкладіть широкі емоції на складники й запитайте себе:

• Що викликало це почуття?
• Де я зараз себе ігнорую?
• Чого я справді хочу, але не визнаю?

У психології це називається когнітивна дифузія — як коли художник відходить подивитися на полотно здалеку. Така дистанція дає змогу побачити справжній стан речей.

Когнітивна дифузія – ряд технік із КПТ, аби не зливатися зі своїм мисленням, а саме не входити у їхній зміст, не зациклюватись і не потрапляти на гачок стресових думок.

Мікроперевірки протягом дня

Як дрібні завдання допомагають реалізувати великі проєкти, так само короткі перевірки із собою не дають нам зникнути у рутині. Просто запитайте:

• Це мій вибір, чи я роблю те, чого від мене чекають інші?

Зворотне проєктування відчуття наповненості

Я відновив відчуття присутності себе, «розклавши» питання щастя у зворотному порядку — спочатку згадав, що дає мені сенс, потім — які дії це підтримують. У підсумку залишилося одне основне: спокій, якого тоді у моєму житті зовсім не було.

Не дивно, що я почувався невидимим — я сам забрав зі свого життя елемент, який тримав мене на зв’язку з собою. Моє рішення? Навмисно впроваджувати маленькі моменти спокою щодня: велосипедна прогулянка, читання, просто тиша наодинці.

Мережа особистої видимості

Внутрішнє осмислення — це важливо, але зовнішнє підкріплення також необхідне. Мережа особистої видимості — це надійні люди (друзі, наставники, колеги), які допомагають нам бачити себе, коли ми самі себе втрачаємо. Вони нагадують про наші цінності, підказують, коли ми від них відступаємо, і повертають нам ясність у важкі моменти.

Щоб залишатися видимими для себе, потрібна щоденна внутрішня робота. Це не разовий порив, а постійна практика повернення до себе — до того простору, де ми по-справжньому є, де дихає наша особистість. Нам слід уважно слідкувати за тим, що знебарвлює нас, що стирає відчуття себе — і ставити собі запитання: чи я ще є на зв’язку з собою, зі своїми цінностями, із тим, ким хочу бути?

Бути видимим для самого себе — це про сміливість не розчинятись у вимогах, не втрачати себе у рутині, а зберігати внутрішній вогонь. Це про турботу про себе як про людину з унікальним внутрішнім світом, який вартий уваги. Адже тільки тоді, коли ми бачимо себе ясно — ми здатні жити усвідомленно.

Читайте також: Усвідомленість: цілюща сила у стресовому світі

1. Munro, 2011 [↩]