Карен Горні (Хорні, Горнай), видатна постать у галузі психоаналізу, яка зробила значний внесок у наше розуміння людської психології. Народившись у Німеччині в 1885 році, Горні була однією з перших жінок, які увійшли у сферу психоаналізу, де на той час домінували чоловіки. Її робота була революційною, кидаючи виклик усталеним нормам фрейдистського психоаналізу і відкриваючи нові перспективи людської психіки. 1

Теорії Горні ґрунтувалися на її вірі у здатність людини до самозцілення. Вона наголошувала на важливості культурних і соціальних умов у формуванні особистості та психічного здоров’я, відходячи від фройдівського фокусу на біологічному детермінізмі. Її роботи мали глибокий вплив на сферу психоаналізу, особливо її теорії про невроз.

Розуміння неврозу

За словами Горні, невроз — це свого роду “психічна втеча”, захисний механізм, який наш мозок використовує, коли ми маємо справу з внутрішніми конфліктами або зовнішніми стресовими факторами. Це ніби спосіб нашого розуму сказати: “Гей, це вже занадто, давай втечемо!”. При цьому, Горні розглядала невроз не як негативний чи проблемний стан, а як потенційний каталізатор особистісного зростання.

Невроз, за Горні — це психологічний стан, який виникає через конфлікт між тим, що вона називала “реальним Я” та “ідеальним Я”. “Реальне Я” – це справжнє ядро ідентичності людини, тоді як “ідеальне Я” – це уявна, ідеалізована версія себе, якою, на думку людини, вона повинна прагнути стати. Коли ці два “Я” перебувають у конфлікті, може виникнути невроз. 2

Коли “реальне Я” пригнічується або ігнорується на користь “ідеального Я”, людина відчуває почуття тривоги й нікчемності. Це відбувається тому, що “ідеальне Я” часто є недосяжним стандартом досконалості, що призводить до постійної самокритики й незадоволення. Людина потрапляє в пастку циклу прагнення до нездійсненної мети, що спричиняє значний психологічний дистрес.

Концепція неврозу Горні відрізнялася від традиційної фрейдистської перспективи. Якщо Фройд розглядав невроз як результат внутрішніх конфліктів між Iд, Eго і Cупер-Его, то Горні підкреслювала роль соціальних і культурних чинників. Вона вважала, що невроз виникає через базову тривогу, спричинену міжособистісними стосунками, і що ця тривога може призвести до різних невротичних форм поведінки та патернів.

Корінь неврозу

Але звідки ж береться невроз? Горні вважала, що все починається в дитинстві. Коли потреби дитини в безпеці, любові та визнанні не задовольняються, вона може розвинути невротичні стратегії, щоб впоратися з цим почуттям незахищеності. Це схоже на побудову ментальної фортеці, щоб захиститися від страшного зовнішнього світу.

Роль суспільства в розвитку неврозу

Суспільство відіграє значну роль у розвитку неврозу. Суспільні очікування та норми можуть формувати “ідеальне Я” людини, часто пропагуючи стандарти досконалості, яких неможливо досягти. Це може призвести до відчуття неадекватності та нікчемності, що спонукає людей розвивати невротичні потреби та поведінку в пошуках суспільного схвалення. 

Горні зазначала, що порушення в нашому житті можуть походити з різних джерел, включаючи такі зовнішні умови як економічний або політичний тиск, брак часу або культурний тиск. Наприклад, суспільний тиск заробляти набагато більше, ніж потрібно, як це спостерігається у міських бізнесменів, може сприяти виникненню неврозу. Умови культури, такі як тиск громадської думки, також можуть створювати труднощі.

Крім того, суспільне упередження щодо психічного здоров’я може посилювати почуття ізоляції та дистресу, що ускладнює звернення за допомогою та підтримкою.

Невротичні потреби

Горні визначила десять невротичних потреб, які люди можуть розвинути у своєму прагненні до “ідеального Я”. Ці потреби є ірраціональними й нав’язливими, вони спонукають людей до поведінки, яка шкодить їхньому добробуту.

  1. Потреба в любові та схваленні. Люди, які відчувають цю потребу, надмірно прагнуть до схвалення та любові від інших. Вони часто прагнуть бути “добрими” в очах інших і можуть бути дуже чутливими до критики. Ця потреба може привести до того, що людина стане надто відданою, покорою, намагаючись задовольнити всіх навколо, що може привести до втрати власної ідентичності та нездорової залежності від інших.
  2. Потреба в партнері, який візьме на себе відповідальність за життя. Ця потреба відображає страх перед самостійними рішеннями та бажання знайти когось, хто б взяв управління життям на себе. Такі люди часто відчувають безпорадність та невпевненість у своїх діях. Вони залежні та можуть почуватися беззахисними, якщо їх партнер не підтримує їх або не робить рішень за них.
  3. Потреба обмежити своє життя вузькими рамками. Люди з такою потребою намагаються створити безпечне та передбачуване оточення, обмежуючи свої соціальні контакти, інтереси та діяльність. Вони бояться невідомого, змін, тому вибирають замкнений спосіб життя.
  4. Потреба у владі. Ця потреба виявляється у бажанні контролювати інших, бути впливовим та домінантним. Люди з такою потребою можуть відчувати дискомфорт, коли вони відчувають, що не контролюють ситуацію або коли інші люди не слухаються їхніх наказів.
  5. Потреба експлуатувати інших. Такі люди використовують інших для власної вигоди. Вони можуть маніпулювати, лукавити або навіть шкодити іншим, щоб досягти своїх цілей. Їхній власний успіх та добробут є пріоритетом, а потреби інших людей вони часто ігнорують.
  6. Потреба у соціальному визнанні або престижі. Ця потреба відображає бажання людини бути визнаною та поважаною у соціумі. Люди, які відчувають таку потребу, намагаються домогтися високого статусу, отримати визнання за свою роботу або життєві досягнення. Вони бояться недооцінки та невизнання.
  7. Потреба в особистому захопленні. Це відображає бажання індивідуальності, унікальності, та відмінності від інших. Люди з такою потребою шукають особисті інтереси та захоплення, які можуть виділити їх з натовпу та допомогти виявити власну унікальність.
  8. Потреба в особистих досягненнях. Це потреба у відчутті власної ефективності, здатності досягати поставлених цілей. Такі люди постійно прагнуть до нових досягнень, що дає їм відчуття власної значущості та важливості.
  9. Потреба в самодостатності та незалежності. Ця потреба відображає бажання людини бути самодостатньою і незалежною від інших. Такі люди не хочуть відчувати залежність від інших, вони цінують свою свободу і можуть почуватися некомфортно, якщо відчувають залежність від інших людей або обставин.
  10. Потреба в досконалості та недоступності. Ця потреба виявляється у бажанні бути неперевершеним, бездоганним, досконалим. Такі люди часто відчувають високий рівень внутрішнього тиску і бояться зробити помилку чи провалитися. Вони можуть бути надто критичними до себе та інших, що може призвести до стану постійного стресу та незадоволення.

Ці потреби самі по собі не є негативними. Однак, коли вони стають нав’язливими та непропорційними, вони можуть призвести до невротичної поведінки та моделей мислення. 

Більшість з нас має в собі трохи цих рис. Теорія Карен Горні допомагає нам зрозуміти цю внутрішню боротьбу і наближає нас на крок до розуміння грандіозної п’єси, якою є наш розум.

Невротичні рішення

Визначивши десять невротичних потреб, Горні припускає, що люди схильні використовувати одну з трьох стратегій, які вона назвала “невротичними рішеннями”, щоб впоратися з цими потребами. 

Поступливість (“Рух назустріч”)

Поступливість, як невротичне рішення, передбачає пошук любові, схвалення і товариства, щоб впоратися з почуттям безпорадності. Люди, які приймають це рішення, часто мають сильну потребу в любові та схваленні, і вони бояться, що їх не люблять або покинуть. Вони можуть піти на все, щоб догодити іншим, часто на шкоду власним потребам і бажанням. Це може призвести до моделі самопожертви й надмірної залежності від інших у питанні схвалення і самоповаги.

Поступливий тип часто характеризується глибоко вкоріненою вірою в те, що вони повинні заслужити любов і схвалення інших. Вони можуть відчувати, що за своєю природою є негідними або неадекватними, і що вони повинні постійно доводити свою цінність своїми діями. Це може призвести до постійного прагнення до досконалості та сильного страху невдачі чи відкидання. Вони також можуть боротися з почуттям образи та гніву, оскільки їхні зусилля догодити іншим часто залишаються недооціненими або невизнаними.

Однак пристосуванство (поступливість) як невротичне рішення в кінцевому підсумку є згубним. Хоча воно може забезпечити тимчасове полегшення від почуття безпорадності або страху, воно не вирішує глибинних проблем самоповаги та самооцінки. З часом поступлива людина може відчувати дедалі більше розчарування і незадоволення, оскільки її зусилля здобути схвалення інших не приносять їй щастя і самореалізації, яких вона прагне. Вони також можуть боротися з почуттям образи та гніву, оскільки їхні зусилля догодити іншим часто залишаються недооціненими або невизнаними.

Агресія (“Рух проти”)

Агресія, як невротичне рішення, включає в себе прагнення до влади, визнання і захоплення, щоб впоратися з почуттям власної нікчемності. Люди, які приймають це рішення, часто мають сильну потребу у владі та контролі, і вони бояться бути незначними або безсилими. Вони можуть проявляти агресивну або домінантну поведінку, намагаючись утвердити свою владу і контроль над іншими.

Агресивний тип часто характеризується глибоко вкоріненим переконанням, що вони повинні боротися за своє місце у світі. Вони можуть розглядати життя як змагання або битву, в якій виживає лише найсильніший і наймогутніший. Це може призвести до агресивної, домінантної поведінки, оскільки людина постійно прагне утвердити свою владу і контроль над іншими.

Але хоча агресія може дати тимчасове полегшення від почуття нікчемності або страху, вона, так само як поступливість, не вирішує глибинних проблем самоповаги та самооцінки. З часом агресивна людина може відчувати все більше розчарування і незадоволення, оскільки її зусилля, спрямовані на здобуття влади й контролю, не приносять їй щастя і задоволення, яких вона прагне. Вона також може боротися з почуттям провини й докорів сумління, оскільки її агресивна поведінка часто завдає шкоди іншим і руйнує їхні стосунки.

Відсторонення (“Вихід у відставку”)

Відстороненість, як невротичне рішення, передбачає відсторонення від інших і тримання емоційної дистанції, щоб впоратися з почуттям ізоляції. Люди, які приймають це рішення, часто мають сильну потребу в незалежності та самодостатності, і вони бояться бути занадто залученими або залежними від інших. Вони можуть уникати близьких стосунків та емоційної близькості, вважаючи за краще тримати інших на безпечній відстані.

Відсторонений тип часто характеризується глибоко вкоріненим переконанням, що вони повинні захищати себе від емоційного болю і розчарування, які приходять з близькими стосунками. Вони можуть розглядати емоційну близькість як загрозу своїй незалежності та самодостатності, і можуть піти на все, щоб уникнути надмірного залучення або залежності від інших.

Однак і це невротичне рішення в кінцевому підсумку не допомагає людині. Воно може забезпечити тимчасове полегшення від почуття ізоляції або страху, та не вирішує глибинних проблем самотності та роз’єднаності. З часом відсторонена людина може ставати все більш самотньою і незадоволеною, оскільки уникнення близьких стосунків заважає їй відчувати любов, зв’язок та емоційну близькість, яких вона прагне. Вони також можуть боротися з відчуттям порожнечі й безглуздості, оскільки їхня відсторонена перспектива заважає їм повністю зануритися у своє життя і переживання.

Недарма ці рішення називають “невротичними”. Адже вони часто призводять до нездорових моделей поведінки, напружених стосунків і загального нещастя. Дуже важливо знайти баланс у тому, як ми взаємодіємо з іншими й з самими собою, замість того, щоб надмірно покладатися на якусь одну стратегію.

Пам’ятайте, ми всі іноді блукаємо цими дорогами. Мета Горні полягала не в тому, щоб навісити на нас ярлики, а в тому, щоб допомогти нам розпізнати ці патерни, щоб ми могли знайти більш здорові способи впоратися з життєвими викликами. Тепер, маючи карту цих трьох доріг, ми краще підготовлені для навігації в складній подорожі розуму!

Лікування неврозу

Тож, як нам боротися з неврозом? За словами Горні, перший крок — це визнати його. Нам потрібно зрозуміти, що невротична поведінка — це не те, ким ми є насправді, а радше стратегії, які ми розробили, щоб впоратися зі стресом і невпевненістю.

Горні вважала, що ключ до подолання неврозу — це самореалізація. Це означає розуміння наших справжніх почуттів і бажань, і не дозволяти нашим невротичним стратегіям контролювати нас. Це означає зруйнувати стіни нашої психічної фортеці й заявити світові себе таким, яким ми є насправді. 

Роль самоаналізу в подоланні неврозу

Горні підкреслює, що процес самоаналізу є вирішальним кроком у подоланні неврозу. Вона стверджує, що коли пацієнт починає розуміти значення своєї регресії, він стає сильнішим, ніж раніше. Ці регресії стають коротшими і слабшими, тоді як періоди конструктивної поведінки стають більш очевидними. Перспектива змін і зростання стає відчутною і в межах їхньої досяжності.

Горні також пояснює, що в міру того, як пацієнт знижує свої стандарти, не вважаючи абсолютну досконалість нормою, його самозвинувачення зменшуються. Це дозволяє їм бути більш чесними з собою, вивчати себе без страху і зменшує їхню залежність від психоаналітика. Цей процес зміцнює їхню впевненість у власних здібностях і зменшує потребу в екстерналізації самозвинувачень. В результаті вони відчувають меншу загрозу з боку інших і здатні відчувати дружні почуття по відношенню до них.

Крім того, поступово зміцнюється сміливість пацієнта і його віра в те, що він здатен нести відповідальність за власний розвиток. Розуміючи, в якому напрямку вони хочуть рухатися, вони долають жах, викликаний внутрішніми конфліктами. Це відчуття напрямку вже саме по собі надає їм сили та цілісності. З кожним кроком уперед вони відчувають почуття завершеності, не схоже на те, що вони відчували раніше. Ці переживання, спочатку короткочасні, з часом стають частішими й тривалішими. Вони переконують пацієнта, що він на правильному шляху, відкриваючи перспективу бути в злагоді з собою і життям. Це, мабуть, найбільша мотивація працювати над своїм зростанням і самореалізацією.

Висновок

Робота Карен Горні дає комплексне розуміння неврозу та його лікування. Вона підкреслює роль соціальних і культурних чинників у розвитку неврозу і наголошує на важливості саморозуміння і самоаналізу в його подоланні. Підхід Горні до лікування неврозу полягає в тому, щоб допомогти людині розрізняти своє “реальне Я” та “ідеальне Я”, і вона вважає, що психоаналіз відіграє вирішальну роль у цьому процесі. Вона підкреслює важливість самореалізації та необхідність для людей брати на себе відповідальність за власний розвиток.

Перевірено редакцією Психологер

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 4.9 / 5. Кількість голосів: 9

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

Джерела

  1. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD_%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%96 
  2. Neurosis and Human Growth: The Struggle Towards Self-Realization 2nd Edition, Karen Horney 

В категорії:

З тегом: