Зиґмунд Фройд (1856-1939) – батько-засновник психоаналізу, методу лікування психічних захворювань і теорії, що пояснює людську поведінку.

Фрейд чи Фройд?
Ім’я Фройда в українському варіанті іноді вимовляється та пишеться по-різному — як “Фройд” або “Фрейд”. Ця різниця обумовлена особливостями транслітерації з німецької мови. В оригіналі прізвище психолога пишеться як “Freud”, і вимовляється зі звуком, який найближчий до “ой” в українській мові. Отже, більш точною є транслітерація “Фройд”. Хоча обидві форми широко використовуються в науковій літературі та популярних виданнях, останнім часом спостерігається відхід від російської кальки “Фрейд” до більш аутентичного “Фройд”.1

Фройд вважав, що події нашого дитинства мають великий вплив на наше доросле життя, формуючи нашу особистість. Наприклад, тривога, що виникає через травматичні переживання в минулому, прихована від свідомості й може спричинити проблеми в дорослому житті (неврози).

Таким чином, коли ми пояснюємо свою поведінку собі або іншим (свідома розумова діяльність), ми рідко даємо правдивий звіт про нашу мотивацію. Це не тому, що ми свідомо брешемо. Хоча люди є великими обманщиками інших, вони ще більш вправні в самообмані.

Фройд все своє життя намагався проникнути крізь цей часто тонкий і витончений камуфляж, який приховує справжню структуру і процеси особистості. 

Його лексикон став невід’ємною частиною словника західного суспільства. Слова, які він запровадив у своїх теоріях, тепер використовуються повсякденно, як-от: лібідо, катарсис, обновка за фрейдом, невротик.

Хто такий Зиґмунд Фройд

Зиґмунд Фройд народився 6 травня 1856 року в нинішньому місті Пршибор, Чеська Республіка (тоді частина Австрійської імперії), і вважається батьком психоаналізу. Він був старшим з восьми дітей у єврейській родині.

Спочатку Фройд хотів стати юристом, але згодом захопився медициною. У 1873 році він вступив до Віденського університету, який закінчив зі ступенем доктора медицини у 1881 році. Його основні інтереси включали неврологію та невропатологію. Його особливо цікавив стан істерії та її психологічні причини.

У 1885 році Фройд отримав грант на навчання у Жана-Мартена Шарко, відомого невролога, який використовував гіпноз для лікування жінок, що страждали від того, що тоді називалося “істерією”. Цей досвід викликав у Фройда інтерес до несвідомого — теми, яка буде повторюватися протягом усієї його кар’єри.

У 1886 році Фройд повернувся до Відня, одружився з Мартою Бернайс і відкрив приватну практику лікування нервових розладів. Його робота в цей час призвела до створення революційних концепцій людського розуму та розвитку психоаналітичного методу.

Фройд запровадив кілька впливових концепцій, серед яких Едіпів комплекс, аналіз сновидінь та структурна модель психіки, що поділяється на Воно (Ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его). Протягом своєї кар’єри він опублікував численні праці, найвідомішими з яких є “Тлумачення сновидінь” (1900), “Психопатологія повсякденного життя” (1901) та “Три нариси з теорії сексуальності” (1905).

Незважаючи на суперечки та опозицію, Фройд продовжував розвивати свої теорії та розширювати сферу психоаналізу. Початок Першої світової війни, а згодом прихід до влади нацистів у Німеччині глибоко вплинули на нього. У 1938 році через нацистську загрозу він емігрував до Лондона з дружиною та молодшою донькою.

Фройд помер у Лондоні 23 вересня 1939 року, але його вплив на психологію, літературу та культуру залишається глибоким і всепроникним.

Він докорінно змінив наше розуміння людського розуму, наголосивши на силі несвідомих процесів і започаткувавши терапевтичні техніки, які продовжують використовуватися і сьогодні.

Теорії та внесок Зиґмунда Фройда

Психоаналітична теорія: Фройд найбільш відомий як розробник психоаналізу — терапевтичної методики лікування психічних розладів шляхом дослідження несвідомих думок і почуттів.

Несвідоме: Фройд розробив топографічну модель розуму, що описує особливості його структури та функції. Для опису трьох рівнів свідомості Фройд використовував аналогію з айсбергом.

teoriia aysberha froyda

Ілюстрація теорії айсберга Фройда, де свідомий розум — це видима верхівка над водою, тоді як більший несвідомий розум лежить під водою, поза полем зору, але надзвичайно впливовий.

Психологеру також подобається порівняння із погонщиком слонів, де свідомість у вигляді маленького погонщика намагається керувати всім слоном (психікою), але цей процес потребує великих зусиль і концентрації уваги, адже підсвідомість дуже потужна й непередбачувана сила.

svidomist ta pidsvidomist

Особистість: Фройд запропонував триєдину модель людського розуму, що складається з Воно (Ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его). Ід представляє первісні бажання, Его врівноважує Ід і реальність, а Супер-Его представляє суспільні норми й мораль.

Ід, Его і Супер-Его найчастіше розглядаються як три основні складові людської особистості.

Психосексуальний розвиток: Суперечлива теорія психосексуального розвитку Фройда припускає, що ранній дитячий досвід і стадії (оральна, анальна, фалічна, латентна і генітальна) формують нашу дорослу особистість і поведінку.

Його теорія психосексуальних стадій розвитку ґрунтується на концепції, що досвід дитинства формує дорослу особистість, а проблеми раннього життя переслідуватимуть людину у вигляді психічних захворювань.

Аналіз сновидінь: Фройд вважав, що сновидіння є вікном у несвідоме, і розробив методи аналізу змісту сновидінь для виявлення пригнічених думок і бажань.

Сновидіння — це нездійснені бажання з боку Ід, які намагаються прорватися до свідомості. Але оскільки ці бажання часто є неприйнятними, вони маскуються або цензуруються за допомогою такого захисту, як символізм.

Фройд вважав, що, розбираючи сновидіння, аналітик може вивчити явний зміст (те, що приснилося) та інтерпретувати латентний зміст (те, що це означає), розуміючи символи.

Теорію символізму сновидінь продовжив і значно розширив послідовник Фройда — Карл Юнг. До речі, саме так називається наш інтерпретатор снів зі штучним інтелектом, я якому використовується саме юнгіанський підхід до аналізу снів. 

Захисні механізми: Фройд запропонував кілька захисних механізмів, таких як витіснення та проєкція, які Его використовує для подолання напруги та конфліктів між Ід, Супер-Его та вимогами реальності.

Пацієнти Зиґмунда Фройда

Клінічна робота Зиґмунда Фройда з кількома пацієнтами призвела до значних проривів у психоаналізі та глибшого розуміння людського розуму. Ось короткі описи деяких з його найвідоміших випадків:

Анна О. (Берта Паппенгейм): Відома як “народження психоаналізу”, Анна О. була пацієнткою колеги Фройда Йозефа Бройера. Однак її випадок сильно вплинув на мислення Фройда.

Вона страждала від різних симптомів, включаючи галюцинації та параліч, які Фройд інтерпретував як ознаки істерії, спричиненої пригніченими травматичними спогадами. Метод “лікування розмовами” з Анною О. згодом перетвориться на фройдівський психоаналіз.

Дора (Іда Бауер): Дора була дівчиною підлітком, яка страждала від того, що Фройд діагностував як істерію. Її симптоми включали афонію (втрату голосу) і кашель.

Фройд припустив, що її проблеми були пов’язані з пригніченими сексуальними бажаннями, особливо тими, що виникли внаслідок складних стосунків у її родині. Випадок Дори відомий тим, що пацієнтка раптово припинила терапію, а також критикою, яку Фройд отримав за свою роботу з цим випадком.

Малий Ганс (Герберт Граф): Маленький Ганс, п’ятирічний хлопчик, боявся коней. Фройд ніколи не зустрічався з Гансом, але використовував інформацію від батька хлопчика, щоб поставити йому діагноз.

Він припустив, що фобія коней у маленького Ганса була символом глибшого страху, пов’язаного з Едіповим комплексом – несвідомим почуттям прив’язаності до матері та суперництва з батьком. Випадок маленького Ганса часто використовують як приклад теорії Фройда про Едіпів комплекс у дітей.

Щуролов (Ернст Ланцер): Щуролов прийшов до Фройда, страждаючи від нав’язливих думок і страхів, пов’язаних зі щурами, — стану, відомого як невроз нав’язливих станів.

Фройд пов’язав його симптоми з пригніченим почуттям провини та пригніченими сексуальними бажаннями. Лікування Щуролова ще більше розширило роботу Фройда над розумінням ролі внутрішніх конфліктів і несвідомих процесів у розладах психічного здоров’я.

Людина-вовк (Сергій Панкеєв): Людина-вовк був багатим аристократом, який прийшов до Фройда з різними симптомами, включаючи повторюваний сон про вовків.

Аналіз Фройда, зосереджений на дитячих спогадах і снах, дозволив йому виявити наявність пригнічених спогадів і вплив Едіпового комплексу. Лікування Людини-вовка часто вважають одним з найбільш значущих і суперечливих випадків Фройда.

У вкрай репресивному “вікторіанському” суспільстві, в якому жив і працював Фройд, жінки, зокрема, були змушені придушувати свої сексуальні потреби. У багатьох випадках результатом цього були ті чи інші форми невротичних захворювань.

Фройд намагався зрозуміти природу і різноманітність цих хвороб, простежуючи сексуальну історію своїх пацієнтів. Це не було насамперед дослідженням сексуального досвіду як такого. Набагато важливішими були бажання і прагнення пацієнта, його переживання любові, ненависті, сорому, провини й страху — і те, як він справлявся з цими сильними емоціями.

Послідовники Фройда

Фройд приваблював багатьох послідовників, які в 1902 році сформували відому групу під назвою “Товариство психологічної середи”. Група зустрічалася щосереди у приймальні Фройда.

У міру зростання організації Фройд створив внутрішнє коло відданих послідовників, так званий “Комітет” (до якого входили Шандор Ференці, Ганс Сакс, Отто Ранк, Карл Абрахам, Макс Ейтінґтон та Ернест Джонс).

На початку 1908 року комітет налічував 22 члени і був перейменований на Віденське психоаналітичне товариство.

Неофрейдисти

Термін “неофрейдисти” стосується психологів, які спочатку були послідовниками Зигмунда Фройда (1856-1939), але згодом розробили власні теорії, часто модифікуючи або оскаржуючи ідеї Фройда.

Ось короткі відомості про деяких з найвідоміших неофрейдистів:

Карл Юнг: Юнг (1875 – 1961) був близьким соратником Фройда, але розійшовся з ним через теоретичні розбіжності. Він розробив концепцію аналітичної психології, наголошуючи на колективному несвідомому, яке містить універсальні символи або архетипи, спільні для всіх людей. Він також ввів поняття інтроверсії та екстраверсії.

Карл Юнг

Карл Юнг і Зиґмунд Фройд розходилися у поглядах на кілька ключових понять. Юнг не погоджувався з поглядом Фройда на несвідоме як на сховище витіснених бажань, пропонуючи натомість колективне несвідоме, що містить спільні спогади предків. Юнг також переосмислив лібідо як загальну життєву силу, а не лише сексуальну енергію. 

Крім того, в той час, як Фройд вважав релігію ілюзією, Юнг вважав її необхідною для людського досвіду. Ці розбіжності призвели до розриву між Фройдом і Юнгом приблизно в 1912-1913 роках, після чого Юнг розробив власну теоретичну базу — аналітичну психологію. Попри розбіжності, обидва зробили значний і тривалий внесок у розвиток психології.

Рекомендуємо до перегляду цікавий та атмосферний фільм Небезпечний метод (A Dangerous Method) в якому, окрім іншого, розкриваються стосунки Фройда та Юнга. 

Альфред Адлер: Адлер (1870-1937) був ще одним раннім послідовником Фройда, який відійшов від нього через розбіжності у поглядах. Він розвинув школу індивідуальної психології, підкреслюючи роль почуття неповноцінності та прагнення до вищості або успіху у формуванні людської поведінки. Він також підкреслював важливість соціального контексту та спільноти.

Отто Ранк: Ранк (1884 – 1939) був раннім співробітником Фройда і відіграв значну роль у розвитку психоаналізу. Він запропонував “травму народження” як критичну подію, що впливає на психіку. Пізніше він змістив фокус на стосунки між терапевтом і клієнтом, вплинувши на розвиток гуманістичних терапій.

Карен Хорні: Хорні (1885-1952) піддала сумніву погляди Фройда на жінок, виступаючи проти концепції “заздрості до пеніса”. Вона припустила, що соціальні та культурні фактори суттєво впливають на розвиток особистості та психічне здоров’я. Її концепція “базової тривоги” зосереджувалася на почуттях безпорадності та невпевненості в дитинстві, які формують поведінку в дорослому віці.

Гаррі Стек Салліван: Салліван (1892 – 1949) розробив міжособистісний психоаналіз, підкреслюючи роль міжособистісних стосунків і соціального досвіду в розвитку особистості та психічних розладів. Він запропонував концепцію “Я-системи”, яка формується через досвід схвалення і несхвалення в дитинстві.

Мелані Кляйн: Кляйн (1882 – 1960), видатний психоаналітик, вважається неофрейдисткою завдяки розробці теорії об’єктних відносин. Вона наголошувала на значенні раннього дитячого досвіду та ролі материнсько-дитячих стосунків у психологічному розвитку.

Анна Фройд: Молодша дочка Фройда зробила значний внесок у психоаналіз, особливо в дитячу психологію. Анна Фройд (1895-1982) розширила роботу свого батька, підкресливши важливість захисних механізмів его в управлінні конфліктами та збереженні психічного здоров’я.

Вільгельм Райх: Райх (1897-1957), колись учень Фройда, відійшов від нього, зосередившись на тілесному досвіді та сексуальному придушенні, розвиваючи теорію оргонної енергії. Його акцент на соціальному впливі та тілесно-орієнтованій терапії зробив його значущою неофрейдистською фігурою.

Еріх Фромм: Фромм (1900-1980) – німецько-американський психоаналітик, пов’язаний з Франкфуртською школою, який підкреслював роль культури у розвитку особистості. Він виступав за психоаналіз як інструмент для лікування культурних проблем і, таким чином, зменшення психічних захворювань.

Ерік Еріксон: Еріксон (1902-1994) розширив теорію психосексуального розвитку Фройда, додавши соціальні та культурні аспекти й запропонувавши модель розвитку протягом усього життя. Теорія психосоціального розвитку Еріксона окреслила вісім стадій, кожна з яких позначена певною кризою, яку необхідно подолати, і яка формує ідентичність та стосунки людини.

Критика Фройда

Чи підтверджують факти фройдистську психологію? Теорія Фройда добре пояснює, але не прогнозує поведінку (що є однією з цілей науки).

З цієї причини теорія Фройда не піддається фальсифікації — її не можна ні довести, ні спростувати. Наприклад, несвідоме важко перевірити та об’єктивно виміряти. Загалом, теорія Фройда є вкрай ненауковою.

Попри скептичне ставлення до несвідомого, когнітивна психологія виявила несвідомі процеси, такі як процедурна пам’ять, автоматична обробка, а соціальна психологія показала важливість імпліцитної обробки. Такі емпіричні дані продемонстрували роль несвідомих процесів у поведінці людини.

Однак більшість доказів теорій Фройда отримані на нерепрезентативній вибірці. Він здебільшого вивчав себе, своїх пацієнтів і лише одну дитину (наприклад, маленького Ганса).

Основна проблема полягає в тому, що тематичні дослідження ґрунтуються на детальному вивченні однієї людини, а у випадку Фройда найчастіше йдеться про жінок середнього віку з Відня (тобто його пацієнток).

Це ускладнює узагальнення для ширшої популяції (наприклад, усього світу). Однак Фройд вважав це неважливим, вірячи лише в якісну різницю між людьми.

Фройд також міг проявляти дослідницьку упередженість у своїх інтерпретаціях — він міг звертати увагу лише на інформацію, яка підтримувала його теорії, і ігнорувати інформацію та інші пояснення, які їм не відповідали.

Однак Фішер і Грінберг стверджують, що теорію Фройда слід оцінювати з точки зору конкретних гіпотез, а не в цілому. Вони дійшли висновку, що існують докази на підтримку концепцій Фройда про оральний та анальний тип особистісті, а також деяких аспектів його ідей про депресію та параною.

Вони не знайшли жодних доказів Едіпового конфлікту і не підтвердили погляди Фройда на жіночу сексуальність і на те, як її розвиток відрізняється від чоловічого.

Поширені запитання

Чим найвідоміший Фройд?

Зигмунд Фройд найбільш відомий як засновник психоаналізу — набору теорій і терапевтичних технік для вивчення несвідомого. Фройд вважав, що багато психологічних проблем можна простежити до невирішених конфліктів з раннього дитинства, часто пригнічених у несвідомому.

Що зробив Зиґмунд Фройд?

Зиґмунд Фройд, невропатолог, вважається батьком психоаналізу. Він розробив революційні теорії про вплив несвідомого на поведінку та запровадив терапевтичні техніки для дослідження цих несвідомих елементів.

Його концептуалізація структури свідомості (Ід, Его, Супер-Его), теорії психосексуального розвитку та дослідження захисних механізмів революціонізували наше розуміння людської психології.

Попри суперечки та критику, теорії Фройда фундаментально сформували галузь психології та спосіб, у який ми сприймаємо людський розум.

Чому Фройда так критикують?

Критика теорії Фройда часто зосереджена на його методах, які вважаються ненауковими та неперевіреними, оскільки вони часто базуються на анекдотичних спостереженнях та інтерпретаціях. Також Фройда звинувачують у відсутності уваги до соціальних факторів та культурних відмінностей, зосередженості переважно на індивідуальних та біологічних аспектах людської психіки.

Як фрейдистська теорія вплинула на суспільство?

Фройдистська теорія запровадила ідею про те, що несвідомі сили керують людською поведінкою. Вона трансформувала наше розуміння розуму і вплинула на такі галузі, як психологія, література та мистецтво. Вона також спричинила дебати про сексуальність, дитинство і терапію, глибоко змінивши суспільні погляди.

Автор статті на simplypsychology.org – Сол Маклеод, доктор філософії, викладач психології. Наукова рецензія — Олівія Гай Еванс магістр психології, письменниця.

Перевірено та адаптовано редакцією Психологер

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 4.9 / 5. Кількість голосів: 10

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

  1. https://migp.pa.org.ua/ua/stati-vadim-menzulin-frojd-ili-frejd-biograficeskij-argument []

В категорії: