Еріксон стверджував, що особистість розвивається у заздалегідь визначеному порядку, проходячи вісім стадій психосоціального розвитку, від дитинства до дорослого віку. На кожній стадії людина переживає психосоціальну кризу, яка може мати позитивний або негативний результат для розвитку особистості.

За Еріксоном, ці кризи мають психосоціальну природу, оскільки вони пов’язані з психологічними потребами особистості (психічне), що вступають у конфлікт з потребами суспільства (соціальне).

Згідно з теорією, успішне проходження кожної стадії призводить до формування здорової особистості та набуття нею базових чеснот. Базові чесноти — це характерні сильні сторони, які его може використовувати для вирішення наступних криз.

Неспроможність успішно завершити стадію може призвести до зниження здатності проходити наступні стадії й, відповідно, до більш нездорової особистості та почуття “Я”. Однак ці стадії можуть бути успішно подолані пізніше.

СтадіяПсихологічна кризаБазова чеснотаВік
1.Довіра проти недовіриНадія0 – 1½
2.Автономія проти соромуВоля1½ – 3
3.Ініціатива проти провиниЦілеспрямованість3 – 5
4.Працездатність проти неповноцінностіКомпетентність5 – 12
5.Ідентичність проти рольової плутаниниВірність12 – 18
6.Близькість проти ізоляціїЛюбов18 – 40
7.Продуктивність проти застоюТурбота40 – 65
8.Его-цілісність проти відчаюМудрість65+

1. Довіра проти недовіри

Довіра чи недовіра — це перша стадія в теорії психосоціального розвитку Еріка Еріксона. Ця стадія починається від народження і триває приблизно до 18 місяців. На цій стадії немовля не впевнене у світі, в якому воно живе, і очікує від свого основного піклувальника стабільності та послідовності у догляді.

Якщо догляд, який отримує немовля, є послідовним, передбачуваним і надійним, воно розвиває почуття довіри, яке переноситься на інші стосунки, і воно зможе відчувати себе в безпеці навіть тоді, коли йому загрожує небезпека.

Якщо ці потреби не задовольняються послідовно, можуть розвинутися недовіра, підозрілість і тривога.

Якщо догляд був непослідовним, непередбачуваним і ненадійним, у немовляти може розвинутися почуття недовіри, підозрілості та тривоги. У такій ситуації немовля не матиме впевненості у навколишньому світі та у своїй здатності впливати на події.

Успіх і невдача на першому етапі

Успіх на цьому етапі веде до чесноти надії. Розвиваючи почуття довіри, немовля може сподіватися, що при виникненні нових кризових ситуацій існує реальна можливість, що інші люди будуть поруч і стануть джерелом підтримки.

Якщо не набути чесноти надії, це призведе до розвитку страху. Таке немовля понесе основне почуття недовіри з собою в інші стосунки. Це може призвести до тривожності, підвищеної невпевненості та надмірного відчуття недовіри до навколишнього світу.

Відповідно до поглядів Еріксона на важливість довіри, дослідження Боулбі та Ейнсворта показали, як якість раннього досвіду прив’язаності може впливати на стосунки з іншими людьми в подальшому житті.

2. Автономія проти сорому та сумнівів

Автономія проти сорому та сумнівів — це друга стадія психосоціального розвитку за Еріком Еріксоном. Ця стадія відбувається у віці від 18 місяців до приблизно 3 років. За Еріксоном, діти на цій стадії зосереджені на розвитку почуття особистого контролю над фізичними навичками та почуттям незалежності.

Успіх на цій стадії призведе до розвитку сили волі. Якщо дітей на цій стадії заохочувати та підтримувати в їхній зростаючій незалежності, вони стають більш впевненими у власній здатності вижити в цьому світі.

Якщо ж дітей критикують, надмірно контролюють або не дають їм можливості самоствердитися, вони починають відчувати себе неадекватними у своїй здатності вижити, а потім можуть стати надмірно залежними від інших, втратити самоповагу, відчути почуття сорому або сумніви у своїх здібностях.

Що відбувається на цьому етапі?

Дитина розвивається фізично, стає більш рухливою і виявляє, що володіє багатьма навичками та вміннями, наприклад, одягатися і взуватися, гратися з іграшками тощо. Такі навички ілюструють зростаюче почуття незалежності та автономії дитини.

Наприклад, на цьому етапі діти починають відстоювати свою незалежність, йдучи від матері, обираючи, з якою іграшкою гратися, і роблячи вибір щодо того, що їм подобається носити, їсти тощо.

Що можуть зробити батьки, щоб заохотити почуття контролю?

Еріксон стверджує, що дуже важливо, щоб батьки дозволяли своїм дітям досліджувати межі своїх здібностей у заохочувальному середовищі, яке толерантно ставиться до невдач.

Наприклад, замість того, щоб одягати на дитину одяг, батьки повинні мати терпіння дозволити дитині пробувати, поки вона не досягне успіху або не попросить про допомогу.

Отже, батьки повинні заохочувати дитину до більшої самостійності, водночас захищаючи її, щоб уникнути постійних невдач.

Від батьків вимагається делікатний баланс. Вони не повинні намагатися робити все за дитину, але якщо дитина не справляється з певним завданням, вони не повинні критикувати її за невдачі та нещасні випадки (особливо під час привчання до туалету).

Метою має бути “самоконтроль без втрати самооцінки”.

3. Ініціатива проти провини

Ініціатива проти провини — це третя стадія теорії психосоціального розвитку Еріка Еріксона. На стадії “Ініціатива проти провини” діти частіше самостверджуються, керуючи грою та іншою соціальною взаємодією.

Це особливо жваві роки в житті дитини, що швидко розвиваються. Це “час енергійних дій і поведінки, яку батьки можуть сприймати як агресивну”.

У цей період головною особливістю є те, що дитина регулярно взаємодіє з іншими дітьми в школі. Центральне місце на цьому етапі посідає гра, оскільки вона надає дітям можливість досліджувати свої міжособистісні навички, ініціюючи діяльність.

Діти починають планувати діяльність, вигадувати ігри та ініціювати діяльність з іншими. Якщо їм надається така можливість, діти розвивають почуття ініціативи та відчувають впевненість у своїй здатності вести за собою інших і приймати рішення.

І навпаки, якщо цю тенденцію пригнічувати, критикуючи або контролюючи, у дітей розвивається почуття провини. Дитина часто переступає межу у своїй наполегливості, і небезпека полягає в тому, що батьки будуть схильні карати дитину і занадто обмежувати її ініціативу.

Саме на цьому етапі дитина почне ставити багато запитань, оскільки її жага до знань зростає. Якщо батьки ставляться до дитячих запитань як до тривіальних, неприємних або незручних, або до інших аспектів своєї поведінки як до загрозливих, то у дитини може виникнути почуття провини за те, що вона “заважає”.

Занадто сильне почуття провини може сповільнити взаємодію дитини з іншими й пригнічувати її творчі здібності. Певна частка провини, звичайно, необхідна, інакше дитина не знала б, як здійснювати самоконтроль або мати совість.

Важливим є здоровий баланс між ініціативою та почуттям провини. Успіх на цьому етапі призведе до чесноти цілеспрямованості, а невдача — до почуття провини.

4. Працездатність проти неповноцінності

Четверта психосоціальна криза Еріксона, що передбачає боротьбу між працездатністю (компетентністю) та неповноцінністю, відбувається в дитинстві у віці від п’яти до дванадцяти років.

Діти перебувають на етапі, коли вони вчаться читати й писати, рахувати, робити щось самостійно. Вчителі починають відігравати важливу роль у житті дитини, оскільки вони навчають її конкретним навичкам.

Саме на цьому етапі група однолітків набуває більшого значення і стає основним джерелом самооцінки дитини. Тепер дитина відчуває потребу завоювати схвалення, демонструючи конкретні компетенції, які цінуються суспільством, і починає розвивати почуття гордості за свої досягнення.

Якщо діти заохочуються і підкріплюються за свою ініціативу, вони починають відчувати себе працьовитими (компетентними) і впевненими у своїй здатності досягати поставлених цілей. Якщо ж ця ініціатива не заохочується, якщо вона обмежується батьками або вчителем, то дитина починає відчувати себе неповноцінною, сумнівається у власних здібностях і тому може не розкрити свій потенціал.

Якщо дитина не може розвинути певну навичку, яку, на її думку, вимагає суспільство (наприклад, бути спортивною), у неї може розвинутися почуття неповноцінності.

Деякі невдачі можуть бути необхідними для того, щоб дитина могла розвинути скромність. Знову ж таки, необхідний баланс між компетентністю та скромністю. Успіх на цьому етапі приведе до чесноти компетентності.

5. Ідентичність проти рольової плутанини

П’ята стадія теорії психосоціального розвитку Еріка Еріксона — це ідентичність проти рольової плутанини, яка відбувається в підлітковому віці, приблизно з 12 до 18 років. На цій стадії підлітки шукають відчуття себе та особистої ідентичності, інтенсивно досліджуючи особисті цінності, переконання та цілі.

У підлітковому віці найважливішим є перехід від дитинства до дорослого життя. Діти стають більш незалежними й починають дивитися на майбутнє з точки зору кар’єри, стосунків, сім’ї, житла тощо. Людина хоче належати до суспільства і вписатися в нього.

Підлітковий розум — це, по суті, психосоціальна стадія між дитинством і дорослістю, а також між мораллю, засвоєною дитиною, і етикою, яку має розвинути дорослий.

Це важлива стадія розвитку, на якій дитина має засвоїти ролі, які вона виконуватиме, ставши дорослою. Саме на цій стадії підліток переосмислює свою ідентичність і намагається з’ясувати, хто ж він є насправді. Еріксон припускає, що тут залучені дві ідентичності: сексуальна та професійна.

Наприкінці цієї стадії має відбутися “реінтеграція відчуття себе, того, що людина хоче робити або ким вона хоче бути, і своєї відповідної статевої ролі”. На цій стадії змінюється образ тіла підлітка.

Еріксон стверджує, що підліток може деякий час відчувати дискомфорт у своєму тілі, поки не зможе адаптуватися і “врости” у зміни. Успіх на цьому етапі приведе до чесноти вірності.

Вірність передбачає здатність присвятити себе іншим на основі прийняття інших, навіть якщо існують ідеологічні розбіжності.

У цей період вони досліджують можливості та починають формувати власну ідентичність на основі результатів своїх досліджень. Нездатність сформувати почуття ідентичності в суспільстві (“Я не знаю, ким хочу бути, коли виросту”) може призвести до рольової плутанини. Рольова плутанина полягає в тому, що людина не впевнена в собі або своєму місці в суспільстві.

У відповідь на рольову плутанину або кризу ідентичності підліток може почати експериментувати з різними стилями життя (наприклад, робота, освіта або політична діяльність).

Крім того, тиск на ідентичність може призвести до бунту у вигляді встановлення негативної ідентичності, а на додачу до цього — до відчуття нещастя.

6. Близькість проти ізоляції

Близькість проти ізоляції — це шоста стадія теорії психосоціального розвитку Еріка Еріксона. Ця стадія відбувається в період ранньої дорослості у віці приблизно від 18 до 40 років. На цій стадії основний конфлікт зосереджується на формуванні інтимних, люблячих стосунків з іншими людьми.

На цій стадії ми починаємо більш інтимно ділитися собою з іншими. Ми досліджуємо стосунки, що ведуть до довгострокових зобов’язань з кимось іншим, ніж член сім’ї.

Успішне завершення цієї стадії може призвести до щасливих стосунків і відчуття прихильності, безпеки та турботи в стосунках.

Уникнення близькості, страх зобов’язань і стосунків може призвести до ізоляції, самотності, а іноді й депресії. Успіх на цьому етапі приведе до чесноти любові.

7. Продуктивність проти застою

Продуктивність проти застою — це сьома з восьми стадій теорії психосоціального розвитку Еріка Еріксона. Ця стадія припадає на період середньої дорослості (вік від 40 до 65 років).

З психологічної точки зору, продуктивність означає “залишити свій слід” у світі через створення або підтримку речей, які переживуть індивіда. У середньому віці люди відчувають потребу створювати або доглядати за чимось, що переживе їх, часто маючи вихованців або створюючи позитивні зміни, які принесуть користь іншим людям.

Ми віддячуємо суспільству, виховуючи своїх дітей, продуктивно працюючи на роботі, беручи участь у громадській діяльності та організаціях. Через щедрість ми розвиваємо почуття причетності до загальної справи.

Успіх призводить до відчуття корисності та завершеності, тоді як невдача призводить до поверхневої причетності до світу.

Не знайшовши способу зробити свій внесок, ми впадаємо в застій і відчуваємо себе непродуктивними. Такі люди можуть відчувати себе відірваними або непричетними до своєї громади та суспільства в цілому. Успіх на цьому етапі приведе до чесноти турботи.

8. Цілісність Его проти відчаю

Цілісність его проти відчаю — це восьма й остання стадія теорії стадій психосоціального розвитку Еріка Еріксона. Ця стадія починається приблизно у віці 65 років і закінчується смертю. Саме в цей час ми осмислюємо свої досягнення і можемо розвинути цілісність, якщо бачимо, що живемо успішним життям.

Люди, які розмірковують над своїм життям і шкодують, що не досягли своїх цілей, відчувають почуття гіркоти й відчаю.

Еріксон описував цілісність его як “прийняття свого єдиного життєвого циклу як чогось, що має бути”, а пізніше як “відчуття узгодженості та повноти”.

Коли ми стаємо старшими (65+ років) і стаємо громадянами похилого віку, ми схильні сповільнювати свою продуктивність і досліджувати життя на пенсії.

Ерік Еріксон вважав, що якщо ми вважаємо своє життя непродуктивним, відчуваємо провину за своє минуле або відчуваємо, що не досягли своїх життєвих цілей, ми стаємо незадоволеними життям і розвиваємо відчай, що часто призводить до депресії та безнадії.

Успіх на цьому етапі приведе до чесноти мудрості. Мудрість дозволяє людині озирнутися на своє життя з відчуттям завершеності та повноти, а також без страху прийняти смерть.

Мудрим людям не властивий безперервний стан цілісності его, вони переживають як цілісність его, так і відчай. Таким чином, пізньому життю притаманні як цілісність, так і відчай як стани, що чергуються і потребують балансу.

Критична оцінка

Розширюючи поняття розвитку особистості на весь період життя, Еріксон окреслює реалістичнішу перспективу розвитку особистості.

На основі ідей Еріксона психологія переосмислила погляд на пізніші періоди життя. Середня та пізня дорослість більше не розглядаються як неактуальні, завдяки Еріксону вони вважаються активними та значущими періодами особистісного зростання.

Теорія Еріксона має гарну вірогідність. Багато людей знаходять, що можуть співвіднести його теорії про різні стадії життєвого циклу з власним досвідом.

Однак Еріксон досить туманно говорить про причини розвитку. Який досвід повинні мати люди, щоб успішно вирішувати різні психосоціальні конфлікти й переходити від однієї стадії до іншої? Теорія не має універсального механізму вирішення кризових ситуацій.

Еріксон визнає, що його теорія є радше описовим оглядом соціального та емоційного розвитку людини, який не дає адекватного пояснення того, як і чому відбувається цей розвиток. Наприклад, Еріксон не дає чіткого пояснення, як результат однієї психосоціальної стадії впливає на особистість на наступній стадії.

Однак Еріксон підкреслював, що його робота — це “інструмент для роздумів, а не аналіз фактів”. Отже, її мета — забезпечити рамки, в яких можна розглядати розвиток, а не створювати теорію, яку можна перевірити.

Однією з сильних сторін теорії Еріксона є її здатність пов’язати воєдино важливий психосоціальний розвиток протягом усього життя.

Хоча стадії розвитку особистості Еріксона отримують підтримку багатьох спеціалістів, критики його теорії наводять докази, що свідчать про брак окремих стадій розвитку особистості.

Еріксон проти Маслоу

Чим ієрархія потреб Маслоу відрізняється від стадій психосоціального розвитку Еріксона?

МаслоуЕріксон
Маслоу запропонував серію мотиваційних стадій, кожна з яких ґрунтується на попередній (тобто не можна просуватися вперед, не задовольнивши попередню стадію).Еріксон запропонував низку заздалегідь визначених стадій, пов’язаних з розвитком особистості. Стадії пов’язані з часом.
Просування по стадіях базується на життєвих обставинах і досягненнях (тобто є гнучким).Проходження стадій залежить від віку людини (тобто є жорстким). На кожній стадії людина набуває особистісних рис, як корисних, так і патологічних.
Мета досягнення лише одна, хоча не всі її досягають.Мета досягнення варіюється від етапу до етапу і полягає у подоланні психосоціальної кризи.
Люди рухаються вгору мотиваційною пірамідою, щоб досягти самоактуалізації. Перші чотири етапи схожі на сходинки.Успішне завершення кожного етапу призводить до формування здорової особистості та набуття базових чеснот. Базові чесноти — це характерні сильні сторони, які використовуються для вирішення наступних криз.

Підсумок

Як і Фрейд та багато інших, Ерік Еріксон стверджував, що особистість розвивається у заздалегідь визначеному порядку і спирається на кожну попередню стадію. Це називається епігенетичним принципом.

Стадії психосоціального розвитку Еріка Еріксона — це теорія, яка описує вісім стадій психологічного розвитку, які люди проходять від дитинства до старості. Кожна стадія позначена унікальним викликом або конфліктом, який необхідно вирішити для здорового розвитку особистості. Успішне подолання кожного етапу дає змогу виробити кращі механізми подолання майбутніх викликів.

Автор статті на simplypsychology.org – Сол Маклеод, доктор філософії

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 4.9 / 5. Кількість голосів: 27

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

В категорії:

З тегом: