«Якщо не зробиш, як я кажу, то я не запрошу тебе на день народження!» або «Я не буду твоїм партнером по проекту, якщо не віддаси мені солодощі зі свого обіду!» — такі загрози є звичними тактиками для багатьох дітей шкільного віку. Батьки та вчителі іноді вважають їх відносно нешкідливими. Адже чи настільки вони відрізняються від того, що діти можуть чути від дорослих? Від фрази «Тато краще відведе тебе вчасно до школи, а то мама розізлиться на нього!» лише один крок до «Якщо не віддаси мені цю іграшку, ти більше не будеш моїм найкращим другом!»1.
Обидва варіанти — і дорослий, і дитячий — є ознаками поведінки, пов’язаної з булінгом. Діти імітують моделі поведінки, які спостерігають удома. Булінг пов’язаний із негативними наслідками не лише для жертви, але й для самого агресора. Дослідження показують, що діти, які займаються булінгом, мають вищий ризик розвитку депресії в підлітковому віці, а також схильніші до агресивної поведінки, порушення правил, проблем із вживанням психоактивних речовин та до спілкування з однолітками, які мають схожі тенденції2.
Як діти навчаються впливати на оточуючих
Більшість дітей, незалежно від культури чи темпераменту, діють, керуючись двома цілями: отримати те, що вони хочуть, і уникнути того, що їм не подобається. Щоб досягти цих цілей, особливо якщо маєш владу над іншою людиною, можна використовувати різні тактики: позитивні (пряме заохочення, стимули, похвала) або негативні (загрози, маніпуляції, примус). Діти вчаться тому, які тактики є ефективними та прийнятними, спостерігаючи за тим, як дорослі, які мають над ними владу, їх застосовують3.
На одному полюсі — спостереження за агресивною поведінкою між батьками. Це підвищує ризик агресивної поведінки та насильства у власних соціальних відносинах дитини. Класичне дослідження Альберта Бандури з лялькою Бобо показало, що діти дошкільного віку, які бачили, як дорослий б’є та штовхає надувну фігуру, самі були схильніші до агресії щодо неї, коли були розчаровані4.
Дослідження, проведені серед дітей, які з раннього дитинства (навіть з немовлячого віку) зазнавали впливу домашнього насильства між батьками, показують, що, ставши дорослими, вони частіше самі ставали як жертвами, так і ініціаторами насильства у власних романтичних стосунках5. Особливо високий ризик виникає, якщо дитина зазнавала такого впливу саме у дошкільному віці, що вказує на важливість моделювання здорового вирішення конфліктів саме в ранньому дитинстві.
Не лише фізична сила: маніпуляції, критика та ігнорування
Оскільки багато людей не вдаються до фізичної сили, діти також приділяють увагу більш тонким тактикам. Якщо дитина постійно чує: «Якщо ти цього не зробиш, то втратиш те» або «Я тобі це зроблю», — вона засвоює, що загрози є прийнятним і ефективним способом домогтися послуху.
Що можна сказати про ще тонкішу поведінку, наприклад, коли батьки критикують один одного або застосовують «мовчання» як покарання? Якщо діти регулярно чують, як дорослі звинувачують один одного або принижують чиюсь цінність («Мама така неорганізована, вона не може себе взяти до рук!» або «Тато такий лінивий, мамі завжди доводиться і готувати, і прибирати!»), вони з більшою ймовірністю використовуватимуть ці стратегії для досягнення соціальної домінації. Для дітей це перетворюється на «Ти не можеш грати з нами, тому що в тебе потворна сукня» або «Ти недостатньо розумна, щоб бути моїм партнером». Діти можуть помічати слабкості однолітків і вчитися експлуатувати їх для отримання бажаного.
Для старших дітей, які спостерігають, як один із батьків ігнорує іншого, тактики «заморожування», «скасування» або «гостінгу» інших також стають потенційно корисними стратегіями.
Моделювання поваги та доброти як альтернатива
Якщо модель агресивної або нешанобливої поведінки шкідна, то чи може модель поваги, доброти та співчуття бути корисною? Відповідь — так.
Батьки, які висловлюють один одному поважні прохання, дякують і хвалять один одного, працюють як команда, моделюють здорові соціальні стратегії для своїх дітей, і ці моделі мають довгострокові переваги. Озброєні цими позитивними навичками, діти не лише рідше займаються булінгом, щоб отримати бажане, але й частіше впізнають та чинять опір булінгу на свою адресу6.
Наприклад, якщо мама більш терпляча та співчутлива, а тато може бути більш суворим і «утримувати межу», батьки можуть працювати в команді, використовуючи сильні сторони один одного. Це може виглядати так: мама організовує ранкову рутину за допомогою теплої та чіткої мотивації, а тато відповідає за дотримання вечірніх ритуалів.
Ключовим моментом, який робить це помітним для дітей, є те, що обидва батьки на очах у дітей хвалять сильні сторони один одного: «Дякую мамі, що вона вчасно виводить нас із дому!» або «Слава богу, що тато підтримує в нас порядок!» Ця тонка, але помітна повага має велике значення. Вона також демонструє, як використовувати стосунки для просування власних інтересів, але позитивним і здоровим способом.
Діти, які звикли використовувати доброту та повагу для досягнення бажаного, рідше терплять недобру, злу чи маніпулятивну поведінку з боку булерів. Доброта стає внутрішньою цінністю та дає дітям силу просто піти від того, хто булить7.
Діти спостерігають за дорослими, щоб зрозуміти, як поводитися. Батьки мають владу над тим, що роблять діти та як вони це роблять, але вони також мають владу показати дітям, як ставитися один до одного та як робити складні речі, відчуваючи при цьому себе добре.
- https://greatergood.berkeley.edu/article/item/how_kids_might_be_learning_bullying_at_home [↩]
- https://doi.org/10.1001/jamapsychiatry.2013.504 [↩]
- https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/7331930/ [↩]
- https://doi.org/10.1037/h0045925 [↩]
- https://doi.org/10.1017/S095457941300031X [↩]
- https://doi.org/10.1007/s10567-024-00473-8 [↩]
- https://doi.org/10.1007/s10964-014-0135-6 [↩]
