Ви коли-небудь замислювалися над тим, як діти вчаться бути агресивними? Це питання давно привертає увагу як батьків, так і дослідників. Ще в 1960-х роках психолог Альберт Бандура та його команда провели експеримент, який пролив світло на це питання. Це дослідження, відоме як експеримент з лялькою Бобо, показало, що діти можуть перейняти агресивну поведінку, просто спостерігаючи за іншими.

Агресія — це велика проблема, тому що вона лежить в основі багатьох проблем у суспільстві, від бійок між людьми до воєн між країнами. Тож не дивно, що психологи дуже зацікавлені в тому, щоб зрозуміти, чому люди стають агресивними.

У цій статті ми зануримося в експеримент з лялькою Бобо, дізнаємося, що він говорить нам про те, чому діти можуть поводитися агресивно, і який вплив це дослідження справило на психологію.

Експеримент з лялькою Бобо

Експеримент з лялькою Бобо проводився за участю 72 дітей, як хлопчиків, так і дівчаток, з дитячого садка Стенфордського університету, вік яких коливався від 3 до 6 років.

У цьому дослідженні дітей розділили на три основні групи. Одна група з 24 дітей бачила, як дорослий поводився агресивно по відношенню до ляльки Бобо, інша група з 24 дітей спостерігала за тим, як дорослий мирно грався та ігнорував ляльку Бобо, а остання група з 24 дітей не спостерігала за поведінкою жодної дорослої моделі й слугувала контрольною групою.

Ці групи знову розділили на групи хлопчиків і дівчаток. Кожна з цих підгруп була розділена таким чином, щоб половина учасників зустрічалася з дорослою моделлю однієї статі, а інша половина — з дорослою моделлю протилежної статі.

Кожна дитина брала участь в експерименті наодинці, щоб переконатися, що її реакції були власними, а не під впливом інших дітей. Спочатку дітей приводили до кімнати, заповненої різноманітними іграшками та забавами. Потім до дитини в кімнаті приєднувався дорослий, який виконував роль моделі.

У сценарії, де дорослий був неагресивним, вони просто гралися з іграшками, не звертаючи уваги на ляльку Бобо. В агресивному сценарії дорослий фізично і вербально атакував ляльку Бобо, бив її кулаками, ногами й навіть використовував фрази на кшталт “Вдар його” і “Пау”, змішуючи їх з кількома неагресивними коментарями.

Після десяти хвилин, проведених з дорослою моделлю, кожну дитину переводили в іншу кімнату, повну привабливих іграшок. Вони мали дві хвилини, щоб погратися, а потім їм казали, що ці іграшки заборонені — тактика, яка використовувалася для того, щоб розчарувати їх.

Кінцева частина експерименту проходила в кімнаті, наповненій як “агресивними” іграшками (наприклад, молотком і дротиками), так і “неагресивними” (наприклад, кольоровими олівцями й ляльками), в тому числі ще однією лялькою Бобо. Діти мали 20 хвилин на гру, а дослідники таємно спостерігали за ними через одностороннє дзеркало, щоб побачити, наскільки агресивно поводитимуться діти після того, що вони побачили.

Читайте також: Негативні емоції: приклади, способи подолання

Прогнози

Перед початком експерименту з лялькою Бобо Бандура та його команда мали кілька припущень щодо того, що вони можуть побачити:

  1. Хлопчики проявлятимуть більш агресивну поведінку, ніж дівчатка.
  2. Діти, які спостерігали за агресивною поведінкою дорослого, ймовірно, також поводитимуться агресивно, навіть якщо дорослого більше не буде поруч.
  3. Діти, швидше за все, копіюватимуть поведінку дорослих тієї ж статі, що й вони самі, а не протилежної статі.
  4. Діти, які бачили, що дорослий добре грається і не проявляє агресії до ляльки Бобо, поводитимуться менш агресивно, ніж ті, хто бачив агресивну модель. Ця група також мала виявляти менше агресії порівняно з контрольною групою, яка взагалі не бачила поведінки дорослої моделі.

Результати

Результати експерименту з лялькою Бобо збіглися з деякими початковими припущеннями Бандури, але також піднесли кілька сюрпризів:

  • Передбачення, що діти, які бачили неагресивну поведінку, будуть менш агресивними, ніж діти з контрольної групи, здебільшого справдилося. Однак цікавим поворотом стало те, що хлопчики, які бачили неагресивну жіночу модель, зрештою проявили більше агресії, ніж хлопчики з контрольної групи.
  • Як і передбачалося, діти, які бачили агресивні дії дорослої моделі, відтворювали таку саму агресивну поведінку пізніше, навіть коли дорослого не було поруч.
  • Як і передбачалося, хлопчики дійсно були більш агресивними, ніж дівчатка, причому кількість актів фізичної агресії у них була більш ніж удвічі більшою, ніж у дівчаток.
  • Вплив спостереження за одностатевими та протилежно статевими моделями виявився очікуваним, особливо для хлопчиків. Хлопчики, які спостерігали за агресивними дорослими чоловіками, зазнали більшого впливу, ніж ті, хто бачив агресивні жіночі моделі.
  • Помітним гендерно-специфічним висновком стало те, що в групах, де агресію демонстрував одностатевий дорослий, хлопчики більше схилялися до копіювання фізичних актів агресії, тоді як дівчатка були більш схильні до імітації вербальної агресії.

Ці результати свідчать про складність процесу засвоєння дітьми агресивної поведінки, підкреслюючи роль як спостережуваної поведінки, так і впливу статі на засвоєння агресії.

Вплив експерименту з лялькою Бобо

Результати експерименту з лялькою Бобо значною мірою підтвердили те, що запропонував Альберт Бандура у своїй теорії соціального навчання. Ця теорія припускає, що люди вчаться поведінці, спостерігаючи та взаємодіючи з іншими людьми навколо себе. Простіше кажучи, ми спостерігаємо за тим, що роблять інші, і часто копіюємо це.

Експеримент показав, що діти можуть перейняти певну поведінку, наприклад, агресію, просто спостерігаючи за дорослими, а потім імітуючи те, що вони бачили. Він продемонстрував, що, спостерігаючи за тим, як дорослі поводяться жорстоко по відношенню до ляльки Бобо, діти думають, що такі дії можна копіювати.

Бандура зазначив, що цей процес навчання може зробити дітей більш схильними до агресії, коли вони розчаровані. У дослідженні, яке Бандура провів через рік, він виявив, що діти були більш схильні імітувати агресивну поведінку, якщо бачили, що дорослі заохочували їх за такі дії. З іншого боку, якщо дорослий був покараний або отримав догану, діти були менш схильні наслідувати його приклад.

Ці висновки мають далекосяжні наслідки для розуміння людської поведінки. Наприклад, вони проливають світло на домашнє насильство, припускаючи, що діти, які є свідками насильства, можуть не лише вважати насильницьку поведінку нормальною, але й самі вдаватися до агресії для вирішення конфліктів. Ця перспектива також поширюється на булінг, вказуючи на те, що без негативних наслідків для такої поведінки вона, швидше за все, продовжуватиметься.

Основний висновок полягає в тому, що важливо не толерувати агресивну чи насильницьку поведінку, особливо з боку осіб, які мають владні повноваження, чи то на роботі, чи то в школі, чи то вдома. Якщо на агресивні дії не реагувати або навіть заохочувати їх, цілком ймовірно, що така поведінка буде продовжуватися і потенційно впливатиме на молодь, яка за нею спостерігає.

Читайте також: Хто такий мізантроп?

Критика експерименту з лялькою Бобо

Експеримент з лялькою Бобо, попри його значний внесок у психологію, не залишився без критиків. Вони стверджують, що є велика різниця між тим, щоб вдарити ляльку, і тим, щоб проявити реальну агресію чи насильство по відношенню до іншої людини. Те, що дитина діє проти іграшки, не означає, що вона зробить те саме з людиною.

Однією з головних критичних зауважень є штучна обстановка експерименту. Проведене в лабораторії середовище є далеким від повсякденного життя, що змушує декого сумніватися в тому, що отримані результати можуть бути застосовані за межами таких контрольованих умов.

Критики також припускають, що поведінка дітей по відношенню до ляльки Бобо могла бути не справжньою агресією, а скоріше спробою наслідувати дорослих або догодити їм. Важливо пам’ятати, що удар по неживому об’єкту, такому як лялька Бобо, не завдає шкоди чи болю, і діти це знали.

Крім того, метод викликання фрустрації у дітей піддається критиці. Дехто вважає, що таким чином експериментатори не просто спостерігали за природною поведінкою, а фактично заохочували агресію.

Існує також питання, чи була спостережувана поведінка справді агресивною, чи просто імітацією без розуміння. Багато дітей імітують дії невдовзі після того, як вони їх побачили, але це не обов’язково означає, що вони переймають цю поведінку надовго. Миттєвий характер збору даних ускладнює оцінку довготривалого впливу експерименту на поведінку дітей.

Інший спірний момент — потенційна упередженість дослідників. Знання того, що діти були навмисно роздратовані, могло вплинути на їхню інтерпретацію дій дітей як більш агресивних, ніж вони були насправді.

Нарешті, дослідження критикують за відсутність різноманітності серед учасників. Усі діти походили зі схожого расового та соціально-економічного середовища, відвідували один і той самий дитячий садок. Така однорідність ставить під сумнів застосовність експерименту до ширшої, більш різноманітної популяції.

Підсумок

Експеримент Альберта Бандури досі відзначається як одне з найважливіших досліджень у галузі психології. Його результати відкрили нові шляхи до розуміння того, як діти вчаться агресивної поведінки не лише в лабораторії, але й у повсякденному житті. Відтоді соціальні психологи заглибилися у вивчення впливу спостережуваного насильства на вчинки та ставлення дітей.

Минули десятиліття, але розмови не вщухають. Дослідники все ще вивчають, як насильство, яке діти бачать на телебаченні, в кіно чи у відеоіграх, впливає на їхню поведінку поза цими засобами масової інформації. Важливим залишається питання: чи призводить спостереження насильства в різних формах медіа до агресивної або насильницької поведінки в реальному житті?

Оскільки ми продовжуємо орієнтуватися у світі, насиченому медіа, розуміння наслідків цього впливу стає життєво важливим. Спадщина експерименту з лялькою Бобо підкреслює важливість цього дослідження, яке спрямовує сучасні пошуки того, як спостережувана поведінка впливає на дітей і формує дорослих, якими вони стають.

Поширені питання та відповіді

Що таке експеримент з лялькою Бобо?

Експеримент з лялькою Бобо – це психологічне дослідження, проведене Альбертом Бандурою у 1960-х роках, яке вивчало, як діти навчаються агресивній поведінці через спостереження.

В чому суть експерименту з лялькою Бобо?

У ході експерименту діти спостерігали за дорослими, які агресивно поводилися з лялькою Бобо, а потім були перевірені на наслідування цієї поведінки. Експеримент показав, що діти, які спостерігали за агресивною моделлю поведінки, схильні повторювати таку ж агресію.

Хто автор експерименту з лялькою Бобо?

Автор експерименту з лялькою Бобо – Альберт Бандура, видатний канадсько-американський психолог. Він відомий своєю роботою у галузі соціального навчання та теорії самоефективності. Бандура вніс значний вклад у розуміння процесів наслідування та моделювання поведінки, особливо у контексті агресії.

За матеріалами verywellmind.com

Перевірено редакцією Психологер

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 5 / 5. Кількість голосів: 1

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

В категорії:

З тегом: