Після десятиліть бурхливого розвитку саморозвитку люди витрачають на пошук сенсу й «кращої версії себе» чимало грошей, а щасливішими, схоже, не стають. Така оцінка належить нейробіологу й психологу Альберу Мукбейберу (Albert Moukheiber). У великому інтерв’ю виданню Les Lueurs він заявив, що розвиток особистості не зробив людей щасливішими, а в пошуку щастя робота над собою мало що дає. Переказ інтерв’ю опублікував журнал Psychologies.1
Сенс як щось, що постійно переписується
З погляду нейронауки, за словами Мукбейбера, людина весь час переосмислює свою життєву історію, відштовхуючись від теперішнього стану. Звідси його висновок:
Прихованого «правильного» сенсу, який можна відшукати, як скарб, не існує.
Мукбейбер вважає, що сама по собі обізнаність нічого не вирішує. Контент із саморозвитку часто створює враження, ніби достатньо усвідомити свої психологічні механізми, і поведінка зміниться автоматично. На його думку, знання про власні механізми не обов’язково змінює поведінку й не веде до щастя.
Окремо він критикує вимогу бути постійно щасливим, продуктивним і позитивним. За його словами, така вимога сама стає додатковим джерелом страждання.
Оптимізація без кінця
Прагнення бути дедалі продуктивнішим, ефективнішим і дисциплінованішим, за логікою Мукбейбера, породжує постійну тривогу: завжди є вищий рівень, якого ще не досягнуто. Він також наполягає, що життя не зводиться до особистої відповідальності. Частина риторики саморозвитку переконує, ніби будь-яку проблему розв’язують воля або правильний «майндсет» (спосіб мислення), тоді як добробут залежить і від соціальних, економічних та міжособистісних чинників, які людина не повністю контролює.
Зі зростанням кількості діагнозів вигорання Мукбейбер пов’язує саме цей тиск, який люди створюють собі самі.
Що пропонується натомість
Мукбейбер не закликає відмовитися від рефлексії та самоаналізу. Він радить лише не віддавати їм усі сили, щоб не втратити з поля зору досвід, реальність і інших людей, і віддає перевагу уявленню про прогрес, а не про досконалість.
Практичний крок, який він називає, — замінити настанову «треба було б» на «я роблю». Проблеми він ділить на ті, що піддаються «ментальному» розв’язанню, тобто їх можна вирішити, обдумавши, і ті, що не піддаються. Для других лишаються дія або прийняття.
У цій позиції немає ідеалу, до якого слід дійти: за Мукбейбером, людина може й далі вчитися та вдосконалюватися, не уявляючи собі остаточного стану досконалості. Він також вважає, що іноді доводиться миритися з розчаруванням і смутком і лише там докладати зусиль до змін, де це справді можливо, не зводячи всі труднощі до особистих недоліків.
Не обов’язково щодня ставати кращою версією себе, досягати нових цілей чи шукати в собі те, що потрібно виправити.
Можна просто жити, пробувати нове, помилятися, змінювати плани, радіти маленьким речам і часом нічого не досягати.
Життя не повинно бути нескінченним проєктом самовдосконалення. Іноді найкраще, що можна для себе зробити, — перестати вимагати від себе більшого й дозволити собі бути звичайною людиною.
Шкода, що стаття вам не сподобалась...
Дозвольте нам її покращити!
- https://www.psychologies.com/moi/se-connaitre/Travailler-sur-soi-ne-sert-a-rien-Albert-Moukheiber-neuropsychologue-630920 [↩]
