«Мабуть, я просто недостатньо стараюся». Цю фразу люди кажуть собі, коли кинули курс англійської, не стали «справжніми професіоналами» після кількох років роботи або так і не знайшли «свою справу». За нею часто стоять популярні уявлення про успіх: досить знайти пристрасть, мати характер і відпрацювати свої години. Психолог Боббі Гоффман у новій колонці для Psychology Today зібрав кілька таких уявлень і показав, що дослідження кажуть про них значно обережніше1.

Гоффман пояснює, чому навіть освічені люди тримаються хибних переконань: їх підтримують особистий досвід, оточення й небажання розбиратися в доказах. А ще люди рідко відмовляються від переконання, якщо не бачать, чим воно шкодить. У випадку з міфами про успіх шкода цілком помітна: людина пояснює собі невдачу власною слабкістю.

Міф перший: треба знайти свою пристрасть

Порада «шукай те, що любиш» звучить на випускних і в мотиваційних відео. Вона припускає, що пристрасть уже десь існує і її треба лише відкрити, як скарб. Дослідники зі Стенфорду перевірили, як таке переконання впливає на людей. Ті, хто вважав інтереси сталими й готовими до «знаходження», менше цікавилися темами поза своїми звичними захопленнями, очікували від нової пристрасті безмежної мотивації й швидше втрачали інтерес, коли ставало складно2. Учасниками були студенти, а дослідження проводились у лабораторних умовах.

На думку Гоффмана, пристрасть частіше розвивається, ніж знаходиться. Вона зазвичай з’являється після того, як людина щось уже вміє, вклала зусилля й побачила результат, а не до цього. Тому відсутність «палання» на початку нової справи ще не означає, що це «не твоє». Про те, як розібратися у власних бажаннях без пошуку єдиного покликання, ми писали в статті «Як зрозуміти, чого я насправді хочу?».

Міф другий: усе вирішує гріт

Гріт (англ. grit) — поняття в психології, що означає поєднання наполегливості та стійкого інтересу до довгострокових цілей. Людина з високим рівнем гріту здатна роками працювати над важливою для себе справою, долати труднощі, невдачі та тимчасову відсутність результатів, не відмовляючись від обраного напряму. Концепцію популяризувала американська психологиня Анджела Дакворт, яка розглядала гріт як один із чинників досягнення успіху.

Гріт дуже швидко пройшов шлях від наукового журналу до бестселерів і шкільних програм. Однак метааналіз 88 вибірок, у яких загалом брали участь 66 807 людей, показав, що зв’язок гріту з результатами помірний. До того ж він значною мірою збігається з давно відомою рисою, сумлінністю, а найбільше пов’язана з успіхом саме його складова, наполегливість3.

Наполегливість важлива, але вона не є таємним інгредієнтом. Гоффман зауважує: сказати про учня, що йому «бракує гріту», означає лише по-новому повторити стару тезу, ніби деякі люди просто немотивовані. Ярлик звучить науково, але нічого не пояснює і легко перетворюється на звинувачення.

Міф третій: 10 000 годин зроблять експертом

«Правило 10 000 годин» обіцяє, що досить достатньо довго й цілеспрямовано тренуватися, і майстерність прийде. Талант у такій картині необов’язковий. Але метааналіз досліджень цілеспрямованої практики показав іншу картину. Практика пояснювала близько 26% різниці в результатах у іграх, 21% у музиці, 18% у спорті, 4% в освіті і менше 1% у професійній діяльності1.

Ці цифри не означають, що тренуватися марно. Вони означають, що кількість годин є лише однією з багатьох умов. Гоффман підкреслює, що якісна практика відрізняється від простої зайнятості: важать об’єктивний зворотний зв’язок, зміна стратегії, коли щось не виходить, і готовність чути критику. Людина, яка роками працює й не стала зіркою своєї галузі, не обов’язково ледача: просто на результат впливає набагато більше, ніж відпрацьований час.

Міф четвертий: досить повірити, що можеш змінитися

Ідея «мислення зростання» каже: якщо вважати розум незмінним, сенсу старатися немає, а віра в можливість розвитку відкриває шлях до успіху. На цій ідеї виросли короткі шкільні тренінги, часто з одного заняття. Проте метааналіз 63 досліджень за участю 97 672 людей виявив, що такі тренінги мало впливають на реальну успішність. Ба більше, дослідження авторів, які заробляли на консультаціях з мислення зростання, частіше повідомляли про позитивні результати, ніж ті, де такої зацікавленості не було4. Варто знати, що тема досі дискусійна: інша група дослідників у власному метааналізі оцінила ці програми прихильніше.

Віра в те, що змінитися можливо, сама по собі корисна. Але вона не замінює умов, ресурсів і допомоги, і короткий тренінг не розв’язує проблему, яка має багато причин.

Що з цього випливає

Усі чотири міфи мають спільну рису: вони перекладають відповідальність за результат на внутрішні якості людини. Якщо не вийшло, значить, не знайшла пристрасть, бракує характеру, мало тренувався чи неправильно думаєш. Звідси один крок до негативного внутрішнього діалогу, коли кожна невдача стає доказом власної нікчемності, або до перфекціонізму, який вимагає бездоганності з першої спроби.

Дані підказують чесніший погляд. Інтерес можна виростити поступово, а не чекати на осяяння. Наполегливість допомагає, але не гарантує результату. Практика працює краще, коли є зворотний зв’язок і змога змінювати підхід. І якщо людина кидає справу на півдорозі, корисніше подивитися на умови, у яких вона працювала, ніж одразу записувати себе в ледачі.

Сам Гоффман закінчує колонку нагадуванням, що наука теж змінюється: кілька «фактів» у першій версії його власної статті згодом довелося виправити. Це хороший орієнтир і для ставлення до себе. Переконання про успіх можна переглядати, коли з’являються нові докази, зокрема докази того, що річ була не в лінощах.

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 0 / 5. Кількість голосів: 0

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

  1. https://www.psychologytoday.com/us/blog/motivate/202611/why-smart-people-still-believe-these-five-myths [↩] [↩]
  2. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6180666/ [↩]
  3. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/27845531/ [↩]
  4. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/36326645/ [↩]