Як не втратити надію, коли все розвалюється

Чим більше людина читає про кризи, на які не може вплинути, тим важче їй відкласти телефон. Новини гортають, щоб заспокоїтися, спокій не приходить, і рука знову оновлює стрічку. В опитуванні 1100 дорослих людей такий замкнений цикл мали 16,5%: вони постійно думали про новини, не могли перестати їх читати й відволікалися від роботи чи навчання. Ці ж люди повідомляли про сильнішу тривогу, стрес і депресію.¹

В Україні така стрічка ще й не абстрактна: у ній і місто, де живуть батьки, і вулиця, де вночі гриміло. Відкласти телефон важче, коли в ньому повітряна тривога й новини про близьких. В опитуванні мешканців великих міст у грудні 2025 року найчастіше люди називали втому (52%), а надію лише 33%.²

Надія на цьому тлі здається розкішшю, хоча насправді може бути необхідністью. У спостереженні за майже 13 тисячами людей із середнім віком 66 років ті, хто мав більше надії, надалі мали нижчий ризик смерті, менше проблем зі сном і краще психологічне самопочуття. Причину такі дані не доводять, але зв’язок лишався й після врахування характеру, соціального становища й попереднього стану здоров’я.³

Надія не те саме, що оптимізм. Оптимізм каже, що все буде гаразд, а надія допускає, що гаразд може й не бути, але щось зробити все одно можна. Тому вона не залежить від прогнозу й добре працює там, де хороших прогнозів немає. Про те, як оптимізм може бути вибором, ми писали окремо.

Стенфордський психолог Джаміль Закі зводить це до формули: думати глобально, надіятися локально. Про великі проблеми можна знати, а діяти там, де видно результат: на своїй вулиці, у своїй громаді. Хід війни від однієї людини не залежить, а зібрати на конкретну машину чи допомогти сусідці забити вікно після обстрілу цілком можливо. Британська письменниця Кейтлін Моран, дійшовши через новини й нескінченну стрічку до «піку відчаю», рік перевіряла на собі, як це виглядає на практиці. З цього досвіду вийшли чотири звички.⁴

Прибирати те, що бачиш щодня

Двічі на тиждень письменниця виходить із собакою у свій лондонський район із захопом для сміття й наповнює мішки. Користь для довкілля тут поєднується із зосередженістю на моменті та задоволенням від порядку, тільки у великому масштабі. Сліди вечірки в парку ще й розповідають плітки району. Спершу вона прибирала майже гарячково, а згодом сміття поменшало. Це і є головна перевага такої справи: результат видно на власні очі, чого не дасть жодна стрічка.

У нас для цього є давнє слово, толока: після обстрілів люди виходять разом із сусідами прибирати двори й уламки. Якщо замислитися, то практичної користі з цього не так вже й багато, а от психологічної, мабуть — так.

Читати новини своєї громади

Місцева газета чи сторінка громади не ховає від поганого, але показує його інакше. Поруч із бідою там є благодійний забіг, нова пекарня й збір допомоги постраждалим сусідам. У новинах зі свого району видно те, чого не показує світова стрічка: навіть коли стається щось погане, спільнота далі працює. Це можна простежити, наприклад, в місцевих каналах в месенджерах й на сторінках громад, де поруч із наслідками обстрілу є збір на генератор чи адреса пункту незламності.

Перенастроїти алгоритми

Стрічка показує те, на що людина справді натискає, тому письменниця називає алгоритми «екзистенційними чеками». Після чергових посилань зі сценами насильства вона почистила свою стрічку: тепер там поради, як виростити живопліт для горобців, і відео, де чоловік терпляче лікує коровам копита. Технічно це нескладно: відписатися від акаунтів, позначити небажане як нецікаве, ввімкнути в Instagram контроль чутливого контенту, скинути рекомендації в TikTok. Від новин при цьому відмовлятися не обов’язково, а часто й неможливо, бо попередження потрібні для безпеки. Проте застосунок із повітряними тривогами й стрічка з відео наслідків ударів це різні речі: перший можна лишити, другу прибрати. В опитуванні, з якого ми почали, ті, хто стежив за подіями без нав’язливості, за самопочуттям не відрізнялися від людей, яких новини майже не чіпляли. Гірше було тим, хто застряг у потоці й не бачив виходу.

Здати кров

Здавання крові, якщо воно людині доступне, дає рідкісне відчуття зв’язку з незнайомими людьми. Пакет виходить із кімнати, а наступного разу бачить денне світло, можливо, у найгірший день чийогось життя. А зараз кров потрібна і пораненим військовим, і цивільним після обстрілів. Колись такий самий пакет може знадобитися самому донору. Письменниця щоразу плаче після процедури. Психологи називають це «теплим сяйвом»: людина робить добро зокрема тому, що це посилює її власне відчуття сенсу й добробуту.⁵

Дані цю логіку підтримують, хоч і без чудес. Метааналіз 201 дослідження, майже 198 тисяч учасників, знайшов невеликий зв’язок між допомогою іншим і психологічним добробутом. Сильніше він проявлявся у відчутті сенсу, ніж у задоволенні від життя. Можливо, частково справа в тому, що людям із кращим самопочуттям легше допомагати.⁶

Коли сил немає

Прибрана вулиця не закінчить війну й не поверне втраченого. За даними того самого опитування, психологічної допомоги за останні пів року потребував 41% людей, а до фахівця звернулися лише 7%. Втома, проблеми зі сном і нестача мотивації зараз дуже поширені. Це звичайна реакція на роки перевантаження. Коли відчай триває довго й заважає спати чи працювати, жодна добра справа не замінить розмови з фахівцем.

Коли сил немає, людина в цьому не сама: так зараз почуваються дуже багато українців. І водночас більшість із них щось робить: у 2024 році 86% так чи інакше долучалися до благодійності, 73% жертвували гроші.⁷

Чекати, поки повернуться сили, може бути довго. На цьому побудована поведінкова активація, один із методів терапії депресії: людина не чекає настрою, а планує посильні справи. Посильне буває дуже малим: помити чашку, вийти у двір, написати другові, скинути 50 гривень на збір. Війну це не змінить (а може і змінить — ми ж про надію зараз говоримо!), зате в цьому дні точно буде щось, що залежало від людини.

Додайте нас в Google News

щоб наші нові статті вам частіше рекомендувалися

1. https://sg.news.yahoo.com/consuming-too-much-bad-news-213705687.html [↩]
2. https://gradus.app/en/report/feelings-coping-4th-year-of-war/ [↩]
3. https://hrs.isr.umich.edu/bibcite/reference/15658 [↩]
4. https://www.psychologicalscience.org/news/how-to-feel-hopeful-when-everything-is-falling-apart.html [↩]
5. https://www.nytimes.com/2026/10/30/well/hope-hopeful-inspiration-caitlin-moran-book.html [↩]
6. https://research.polyu.edu.hk/en/publications/rewards-of-kindness-a-meta-analysis-of-the-link-between-prosocial/ [↩]
7. https://interfax.com.ua/news/general/1034303-amp.html [↩]