Уявіть собі ситуацію: ви берете в руки олівець, намагаєтесь намалювати щось гарне, а виходять лише каракулі — такі, які навіть близькі люди не назвали б “мистецтвом”. Більшість у таких випадках думає: “Малювання не для мене, краще не пробувати більше.” Але що, якби вам сказали, що саме ці “погані” малюнки можуть розкрити про вас набагато більше, ніж ідеально відтворені картини з музею? Звучить дивно? Саме таке відкриття зробила британська психоаналітик і художниця Маріон Мілнер у своїй книзі “Про неспроможність малювати” (1950).
Мілнер виявила, що через невміння і недосконалість ми можемо побачити щось набагато глибше, приховане у нашій підсвідомості. Це схоже на життя: через помилки ми вчимося набагато більше, ніж через успіхи. Її досвід у мистецтві став уроком про те, як важливо дозволити собі не вміти, і саме через це пізнавати себе глибше.
Що відбувається, коли ви беретеся за пензель і замість ідеальної копії реальності отримуєте щось зовсім інше? Здавалося б, мета не досягнута, малюнок “зіпсований”. Але для Маріон Мілнер цей момент був справжнім проривом. Вона помітила, що малюнки, які не виходили ідеальними, насправді були набагато цікавішими. Їй навіть ставало нудно, коли вдавалося створити щось точно схоже на оригінал. Однак, у недосконалих лініях, непропорційних формах і хаотичних каракулях вона почала бачити щось більше — відображення власного внутрішнього світу.
Ось приклад: Мілнер намагалася намалювати спокійну сцену з деревами в сільській місцевості, але її малюнок раптом став нагадувати розпечений ліс, що палає у вогні. Що це означало? Її рука створювала щось інше, ніж вона бачила перед собою, і це було відображенням її внутрішнього стану. У звичайному мирному пейзажі вона несвідомо виводила свої приховані страхи чи занепокоєння. Виходить, що невдалий малюнок ставав вікном у її підсвідомість.
Це наштовхнуло Мілнер на думку, що малюнки, які “не виходять”, можуть насправді виявляти приховані емоції та думки. Іноді ми думаємо, що контролюємо кожну деталь, але насправді наші руки можуть випереджати свідомість і виводити на папір щось зовсім несподіване.
Мілнер відкрила, що невдалі спроби зобразити реальність можуть бути набагато важливішими, ніж точні малюнки. Чому так? Тому що коли ви намагаєтесь малювати “правильно”, ваша увага зосереджена на тому, щоб зробити все акуратно й точно, а не на тому, що відчуваєте всередині. Але коли щось не виходить, як задумано, з’являється простір для прояву вашої підсвідомості.
Наприклад, коли Мілнер малювала величезне букове дерево, лінії на малюнку вийшли дивно зжатими і агресивними. Дерево, яке в її свідомості мало бути просторим і мирним, стало схожим на засніжену скелю, зруйновану лютим штормом. І це не була просто помилка. Це була її підсвідомість, яка виводила на папір те, що вона не усвідомлювала: внутрішню напругу, емоційні буревії, що хвилювали її.
Одним із ключових моментів її відкриття було те, що контури предметів — їхні межі — не є фіксованими. Вона згадувала, як завжди вважала, що контури реальні, що вони жорстко визначають форму речей. Але згодом зрозуміла, що насправді вони можуть “розчинятися” в тінях, зникати, а потім знову з’являтися, і це більше схоже на те, як ми сприймаємо реальність насправді.
Одного ранку Мілнер прокинулася й побачила на столі два глечики. І раптом вона зрозуміла, що бачить їх зовсім по-іншому. Її уявлення про те, що кожен предмет має чіткі, незмінні обриси, зникло. Тепер вона помічала, як контури глечиків “грали” один з одним, плавно переходячи і зливаючись, звільнені від строгих обмежень. Це було відкриття: межі більше не були такими жорсткими, як раніше, вони могли “танцювати”. Вона зробила швидкий ескіз і помітила, що її лінії стали вільними, менш прив’язаними до реальності, яку ми зазвичай бачимо.
Цей процес став для неї метафорою для того, як ми сприймаємо себе в світі. Наші уявлення про себе і свої межі — вони теж не є чіткими. Ми постійно взаємодіємо з людьми, зі світом, і наші кордони “розчиняються”, щоб знову встановлюватися. Малювання, у якому лінії перестають бути чіткими і суворими, допомогло їй усвідомити, що й наше відчуття власної особистості змінюється залежно від контексту.
Мілнер порівнювала це з емоційною потребою “ув’язнити” предмети в їхніх формах — наче те, що ми робимо в житті: ми намагаємось тримати людей і події “в їхньому місці”, щоб не почуватися загубленими. Але коли вона дозволила глечикам “грати” своїми обрисами, це дало їй глибше розуміння себе. Вона більше не намагалася змусити речі бути жорсткими і незмінними. Свобода лінії стала символом її власної свободи бачити себе і світ такими, якими вони є: непостійними, але живими.
Читайте також: Що таке мандала? Історія, види, значення.
Після того, як малюнок був завершений, вона почала аналізувати, що саме відбулося. Мілнер зрозуміла, що всі її емоції знайшли своє вираження в лініях і формах цієї “жахливої” жінки. Злість, роздратування — усе це матеріалізувалося на папері. Це нагадало їй про дитячі спогади, коли вона відчувала подібні емоції від тих людей, які, завдяки своїй силі чи владі, “змушували її втрачати голову”. Вона усвідомила, що фігура “Місіс Панч” стала уособленням усіх тих моментів, коли вона відчувала себе зневаженою, підкореною чужою волею, коли її власне “я” наче розчинялося під тиском інших.
Маріон Мілнер розрізняла два види неспроможності. Перший — це творча неспроможність, коли невміння щось зробити відкриває нові можливості. Замість контролю над процесом, людина дозволяє собі вільно експериментувати, що веде до глибшого розуміння своїх емоцій та внутрішнього світу. Ця свобода досліджувати і робити помилки стає джерелом творчих відкриттів.
Другий вид неспроможності, на думку Мілнер, є руйнівним. Він виникає під тиском страху, коли людина змушена діяти за правилами та очікуваннями, втрачаючи простір для експериментів. Такий підхід вбиває цікавість і творчість, обмежуючи здатність пізнавати себе і навколишній світ.
Саме цей другий вид неспроможності найбільше перешкоджає людям пізнавати себе і світ навколо. Системи освіти, де головною метою є досягнення ідеальних результатів та виконання завдань “як треба”, знищують у людей будь-який інтерес до творчості та досліджень. Коли людину вчать тільки слідувати правилам і боятися помилок, вона втрачає здатність бачити себе як творця.
Читайте також: Арт-терапія: види, методи, ефективність
За матеріалами psyche.co
