Психологічне явище, яке називається тінь, є настільки прихованим, що навіть визначення його часто дається від супротивного: ми визначаємо, чим тінь не є, щоб зрозуміти, чим вона може бути, оскільки на неї нам важко дивитися прямо. Тож спробуємо.

Примітка. Стаття написана здебільшого для терапевтів, але доступність інформації та простота викладення робить її придатною для всіх зацікавлених.

Що таке тінь в психології?

“Тінь”, або наша психологічна чи особиста тінь, складається з тих наших якостей, імпульсів та емоцій, які ми не можемо дозволити, щоб їх побачили інші, і, таким чином, відкидаємо у приховану область нас самих.

Тінь має багато облич: жадібна, зла, егоїстична, страшна, ображена, маніпулятивна, слабка, осудлива, контролююча, ворожа тощо. Ця темна сторона нас самих діє як сховище всього того, що ми вважаємо неприйнятним у собі: того, чого ми соромимося і прикидаємося, що це не так, аспектів, які ми не хочемо, щоб світ побачив, і які ми часто не дозволяємо бачити навіть собі. Вона лежить приховано, просто під поверхнею нас самих, замаскована нашими більш “правильними” “я”, залишаючись для більшості з нас неприборканою, незвіданою територією1.

Як виникає тінь

Тінь розвивається природним чином у кожному з нас ще в дитинстві. Перший раз, коли ми розвинули достатньо почуття власної гідності, щоб зареєструвати небезпеку в несхваленні нашої матері, це, ймовірно, перший раз, коли ми робимо внесок до “тіньового сховища” в нашій психіці. “Поділися печивом з братом, любий”, – каже вона. Але печиво маленьке і його мало, а ми хочемо все. Ми чекаємо, поки мама відвернеться, і жадібно з’їдаємо печиво братика, а також своє: вчинок, який потім мусимо приховувати, бо інстинктивно знаємо, навіть якщо не можемо це добре озвучити, що зробили щось неприйнятне або “неправильне”, і що цей вчинок — і та частина нас самих, яка спонукала до нього, — мусить бути прихована, щоб не поставити під загрозу наше подальше існування в нашому племені, в нашій родині.

Водночас ми ототожнюємо себе з ідеальними особистісними характеристиками, такими як ввічливість, кмітливість чи спортивна майстерність, які отримують схвалення з боку нашого оточення. Психолог в області особистісного зростання, Вільям Бру Джой називає ці якості “новорічним Я”.2 Вони стають частиною тієї особистості, якою ми хотіли б бути, і якою ми хотіли б, щоб нас бачив світ. Наш образ — це наш психологічний одяг, який є посередником між нашим “істинним” (глибинним) “Я” і нашим оточенням, так само як фізичний одяг створює образ для тих, кого ми зустрічаємо. Ті частини нас самих, якими ми є і знаємо про них свідомо, ми називаємо “Его“. Тінь — це та частина нас, яку ми самі не бачимо і не знаємо3. Це підсвідома структура, яку ми просто не усвідомлюємо.

  • Я — це наш психологічний одяг, наш образ, який є посередником між нашим “істинним” (глибинним) “Я” і нашим оточенням. Це тими, ким ми прагнемо бути чи принаймні хочемо, щоб нас так бачили інші.
  • Его — це та частина нас самих, яку ми усвідомлюємо. Ми можемо пишатися, або навпаки соромитися цих якостей, але ми знаємо, що ми такі.
  • Тінь — це підсвідома частина нас, яку ми самі не бачимо і не знаємо. Ми настільки не хочемо бути такими, що “запхали” ці якості туди, де наша свідомість їх не побачить — у підсвідомість.

Що ж визначає, які частини нашої особистості стають Его (насолоджуються світлом дня), а які відкидаються в туманні царства тіні? Це гарне питання, і ви, як терапевт, можете допомогти своїм клієнтам, які борються з тінню, з’ясувати це. Багато чинників відіграють роль у формуванні нашого тіньового “я” (тіні), і саме вони в кінцевому підсумку визначають, чому ми даємо волю в нашому житті, а чому ні. Батьки, вчителі, брати й сестри, друзі, суспільні інституції та багато іншого створюють складне середовище, в якому ми вчимося, що є моральною, “доброю”, належною поведінкою, а що є підлою, ганебною чи відверто гріховною.

Тінь називають нашою “психічною імунною системою”2, оскільки вона визначає, що є “я”, а що – “не-я”. Але ось що цікаво: ця імунна система визначається на всіх рівнях: внутрішньоособистісному, сімейному, громадському, національному та міжнародному. Те, що дозволено в одній сім’ї чи культурі, не схвалюється в іншій, якщо не заборонено повністю. Розглянемо наступні приклади:

  • Гнів є доречним в одних культурах, але не в інших (і він диференційовано дозволений між статями);
  • Сексуальність є “ліберальною” і дозволеною в одних країнах, але формальною і дуже обмеженою у своєму вираженні в інших;
  • В одних регіонах захоплюються хитрістю, тоді як в інших прагнуть дотримуватися суворих моральних кодексів.

Проте, визначаючи, що є Его, а що — Тінь, ми все ж повинні визнати, що і те, і інше присутнє в нас. Інтегруючи та усвідомлюючи свою Тінь, ми визнаємо в собі і гнівного, і спокійного, і ханжу, і сексуального розпусника, і хитруна, і праведника. Людина, яка хоче жити без самообману, — говорив Юнг, — повинна завжди знати, скільки добра вона може зробити й на які злочини здатна, і повинна остерігатися вважати одне реальністю, а інше — ілюзією. І те, і інше є елементами її природи, і те, і інше обов’язково проявиться у ній.4.

Але ми не повинні помилятися, думаючи, що Тінь — це лише наша “гріховна” сторона: невротичні симптоми, емоційні прив’язаності та приховані нами інфантильні частини, які ми відкидаємо. Тінь — це все те, про що ми вирішили, що не можемо прийняти у свою свідомість.

На жаль ми також дуже активно приховуємо деякі з наших найцінніших дарів та активів. Наші тіньові комори сповнені наших найглибших творчих потенціалів, наших особливих і найбільш значущих навичок, які не були оцінені світом, і найпіднесеніших якостей, про які ми чомусь не можемо дозволити собі заявити. Тінь — це наше непрожите життя: соковиті, життєво важливі, універсально людські, але також і божественні аспекти, які зберігають контакт із втраченими глибинами нашої душі.

Саме Тінь у цьому найповнішому сенсі ми прагнемо дослідити тут. І перше, що потрібно зрозуміти, це те, як ми її створюємо: механізм, за допомогою якого ми відрікаємося від аспектів, які по суті є частиною нас самих. Для цього ми повинні поглянути на проєкцію.

Процес проєкції

Кажуть, що те, чим ми не володіємо, володіє нами, безсумнівно, маючи на увазі Тінь і супутній їй процес проєкції. Ці болючі аспекти нас самих — можливо, наші боягузливі, хтиві, жадібні, злісні “я”, але також і наші щедрі, творчі та інші піднесені сторони — залишаються поза нашою свідомістю, тому що ми вважаємо їх “занадто важкими”, щоб їх прийняти. Але, що дуже важливо, вони все ще блукають у нашому морфологічному полі намагаючись привернути нашу увагу. Якась частина нашої психіки знає, що ми повинні поглянути на них, але ми не можемо змиритися з тим, що вони є частиною нас самих. Тому ми відчуваємо потребу помістити їх в якесь інше тіло (тобто в когось); отже, ми проєктуємо їх на іншу людину.

Якби все це відбувалося свідомо, за згодою особи, на яку проєктується матеріал, це не становило б жодної проблеми для нашого розвитку чи нашої цілісності. Ми могли б сказати нашому другові, наприклад: “Я не можу визнати, що я дуже творча, інноваційна людина; це занадто складно для мене. Тому я хотів би на деякий час передати тобі свою творчість. Це означає, що я буду дуже захоплюватися вашою креативністю і хотіти бути таким же; ви будете моїм героєм. Насправді у тебе є певна креативність та інноваційність, тому я обираю тебе, щоб ти ніс моє “внутрішнє золото”. Ти не проти?” І наш друг може сміливо сказати “так” чи “ні”. Ніякої драми.

Про темну сторону ми можемо сказати, наприклад, нашій свекрусі: “Дорога свекрухо, я маю в собі такі властивості: контролююча, маніпулятивна, осудлива і критикуюча. Мене від них нудить, і мені нестерпно думати про себе, що я така. Чи можу я перекласти ці риси на вас, оскільки я помітила, що ти теж маєте трохи цих рис? Тоді мене буде нудити, коли я буду поруч з вами, і я буду почувати себе добре”. Наша свекруха могла б прийняти або відхилити цю пропозицію. У будь-якому випадку, ми — свідомо передавши психологічний матеріал іншій людині — могли б потім деякий час вивчати його, оскільки його легше побачити, коли він знаходиться поза нами. Коли ми вивчили його достатньо добре, відкрили в ньому дари й знайшли спосіб інтегрувати його в себе, ми могли б просто піти й забрати його, звичайно, сказавши “дякую” іншій людині за те, що вона стала “носієм” нашого матеріалу.

На жаль, переважна більшість з нас не живе навіть близько таким усвідомленим життям. Проєкція відбувається як мимовільне перенесення нашої власної несвідомої поведінки на інших: ключове слово “несвідоме”, що робить перенесення обов’язково мимовільним. На цьому рівні ми можемо заперечувати, що таке перенесення взагалі відбувається, і ці риси здаються нам якостями, що існують тільки в інших людях, але не в нас самих.

Зверніть увагу, зазвичай в реципієнті (людині, на яку щось проєктується) певною мірою й справді є ті якості, які ми їй приписуємо. Це називається “гачком” або “якорем”.

Деббі Форд5 проводить промовисту аналогію щодо того, як може відбуватися проєкція. Вона пропонує читачеві уявити собі сотню різних електричних розеток на грудях. Кожна розетка представляє окрему якість. Якості, які ми визнаємо і приймаємо, накриті захисними пластинами. Це означає, що вони безпечні, через них не може пройти електричний струм. Але якості, які ми не приймаємо і які у нас є, мають заряд. Тому, коли в нашому житті з’являються інші люди, які проявляють одну з цих якостей, вони підключаються прямо до нас. Ті з нас, хто заперечує або пригнічує свій гнів, наприклад, цілком можуть притягнути у своє життя гнівливих людей. Ми будемо придушувати свої власні почуття і судити іншу людину як гнівну. Оскільки ми брешемо собі про власні внутрішні почуття, єдиний спосіб їх виявити — це побачити їх в інших. Коли інші віддзеркалюють наші приховані емоції, імпульси та бажання, це дає нам змогу розпізнати та повернути їх, хоча б як частину інших, а не частину нас самих6.

Форд та інші письменники розрізняють те, що ми просто помічаємо, і те, що має для нас значення. Скажімо, я йду до магазину, щоб придбати деякі художні матеріали. Я художник-початківець, тому ставлю продавцю кілька запитань, які він, очевидно, вважає дуже простими. Він закочує очі догори й дуже чіткою мовою тіла дає зрозуміти, що я нестерпно необізнаний у мистецтві (що, можливо, так і є). Але він поводиться зі мною надзвичайно зарозуміло. Якщо я просто помічаю його зарозумілість і спокійно забираю додому свої фарби, мольберт і полотно, не надто переймаючись його поведінкою, то в мені немає й тіні зарозумілості. Але якщо мене безпідставно турбує та сильно обурює його ставлення до мене (“Як він сміє так зі мною поводитися! Який зарозумілий виродок!”), значить, він увімкнув розетку “зарозумілості” на моїх грудях. Я отримав “заряд” від цієї взаємодії, і мені потрібно серйозно поглянути на власну тінь зарозумілості.

Щоразу, коли йдеться про проєкцію, вона зачіпає нас; вона “проникає під нашу шкіру”. Наша реакція є афективно-детермінованою, і тому ми не можемо адекватно реагувати на людину чи ситуацію. Це один з небагатьох основних законів психіки, який без винятку діє на 100 відсотків. Коли виникає така некомфортна ситуація, і ми хочемо знати, в чому полягає наша відповідальність, існує простий двоетапний процес, якого ми можемо дотримуватися:

  1. Нам просто потрібно вербалізувати те, що нас “зачепило” в іншій людині. Наприклад, ми можемо сказати: “Вона такая пихата та самозакохана, і я не можу цього терпіти!”.
  2. Потім ми замінюємо “Вона така” на “Я такий” і отримуємо опис проєкції в роботі7.

Кен Уілбер8 робить схоже розрізнення. Якщо людина в нашому оточенні інформує нас, ми, ймовірно, нічого на неї не проєктуємо, але якщо вона впливає на нас, швидше за все, ми є жертвою наших власних проєкцій9. Так, я можу бачити, що Джой діє невмотивовано і зосереджено на задоволенні власних потреб, але якщо я емоційно засуджую її як “ліниву та егоїстичну”, то, ймовірно, я проєктую на неї свої властивості, і мені потрібно подивитися на власну Тінь ліні та егоїзму.

Яким би чином ми це не робили, створення Тіней у нашій психіці — це подорож до несвідомого. Роберт Блай10 описує тінь як невидиму сумку, яку кожен з нас носить на спині. Дорослішаючи, ми складаємо в цю сумку всі ті аспекти себе, які є неприйнятними для сім’ї, друзів і нас самих. Блай вважає, що ми витрачаємо перші кілька десятиліть життя на наповнення цієї сумки. Потім ми проводимо решту життя намагаючись витягти вміст сумки назад, щоб полегшити свій тягар11.

Якщо клієнт приходить у ваш терапевтичний кабінет з явною потребою або бажанням попрацювати з Тінню, він просить, хоч і непрямим чином, стати більш свідомим, більш цілісним. Ваше завдання полягає в тому, щоб створити безпечне середовище і сидіти поруч з клієнтом, поки він починає тривалий процес розпакування речей. Що може допомогти вам обом, так це глибоке усвідомлення впливу Тіні на наше життя і того, що може статися, коли ми почнемо налагоджувати стосунки з нашими відкинутими частинами.

Інтеграція Тіні: навіщо це робити?

Клієнти приходять до вас з різних причин: невдалі стосунки, труднощі на роботі, проблеми з залежностями, відчуття власної неадекватності тощо. Якщо потрібно назвати один основний фактор, який руйнує стосунки, вбиває дух людини та заважає здійсненню мрій, то це, безумовно, присутність Тіні в нашому житті. Адже саме в темне місце всередині нас ми запихаємо безліч повідомлень — часто неусвідомлених — які постійно шепочуть нам, що з нами не все гаразд, що нас не люблять, що ми не гідні щастя або не варті уваги.

Проблема в тому, що ми віримо цим повідомленням і не можемо оскаржити те, чого не знаємо свідомо. Проте ми відчуваємо страх при думці про те, щоб вирушити в дорогу до більшої усвідомленості. Ми боїмося того, що можемо відкрити для себе, якщо по-справжньому зазирнемо в себе. Ми боїмося, що не зможемо впоратися, або, принаймні, нам не сподобається те, що ми знайдемо. Таким чином, наш “мішок” висить на шиї все важче, все обтяжливіше, поки ми не вирішимо, що повинні щось зробити. Тоді — в кращому випадку — ми починаємо терапію.

Правильна реакція

Автори книг з особистісного зростання одностайно відстоюють правильну реакцію. Ми повинні, кажуть вони, подолати страх Тіні. Ми робимо це, припиняючи придушення частин себе й одночасно інтегруючи та приймаючи ті аспекти, яких ми найбільше боїмося. “Інтеграція” в цьому контексті означає визнання того, що дана якість належить нам12.

Наша тінь містить суть того, ким ми є насправді. Вона містить наші найцінніші дари. Але ми можемо відчути ці дари — фактично, відчути свободу вибору того, ким ми є і що ми робимо, — лише зіткнувшись з нашими тіньовими аспектами. Саме через процес розвитку цих стосунків ми стаємо вільними, щоб відчути піднесену цілісність того, ким ми є. Поки ми ховаємося, маскуємося (скажімо, під “хорошого” хлопчика, “дикуна” або “романтичного коханця”) і проєктуємо назовні те, що всередині нас, ми не маємо свободи вибору і свободи бути13.

Послуга тіньової роботи

Як би нам цього не хотілося, але наша тінь — це ресурс, який ми можемо виявити й дослідити. Те, що було відрізане від нашої свідомості та пригнічене, відчайдушно прагне бути інтегрованим у повноту нас самих. Поки цього не станеться, воно продовжуватиме з’являтися в “партизанських” атаках на наше життя у найбільш принизливий, невідповідний, обмежуючий спосіб, і в тих сферах життя, де ми найменше хотіли б його бачити.

І навпаки, правильні стосунки з Тінню дарують нам безцінний дар: повертають нас до наших вроджених потенціалів. Завдяки зусиллям, спрямованим на роботу з Тінню, ми можемо:

  • Досягти розвитку наших творчих можливостей, про які ми навіть не здогадувалися.
  • Досягти глибшого самоприйняття, заснованого на глибшому розумінні того, ким ми є.
  • Розрядити й навіть трансформувати “негативні” емоції, які раптово спалахують у повсякденному житті
  • Здобути свободу від почуття провини й токсичного сорому
  • Виявити проєкції, які ми переносимо на інших, забарвлюючи нашу думку про них
  • Зцілити та покращити стосунки через готовність до чесної самооцінки та відкритого спілкування
  • Краще використовувати творчий імпульс, що проникає через сновидіння, малювання, письмо і навіть ритуали, щоб знову стати власником відкинутого “Я”.

Можливо, парадокс Тіні не оминув і вас. Ми відсуваємо неприйнятні риси в тінь, щоб знайти прийнятність у житті, після чого, на наш превеликий жах, пригнічені елементи починають “просочуватися” зі своїх схованок у нашій психіці. Але якщо ми будемо докладати більше зусиль, щоб приховати їх, це лише створить ще більше проблем. Тому ми неохоче починаємо повільну, виснажливу роботу з визволення Тіні, виводячи її на світло. Коли ми це робимо, то бачимо, що така “жахлива” тінь насправді перетворила наше життя на краще. Таким чином, те, що потребувало порятунку — Тінь — стає рятівником.

Перевірено редакцією Психологер

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!

Середній рейтинг 5 / 5. Кількість голосів: 3

Ще немає голосів. Будьте першими!

Дякуємо! Якщо було корисно...

Поділіться, будь ласка, в соцмережах!

Шкода, що стаття вам не сподобалась...

Дозвольте нам її покращити!

Розкажіть, будь ласка, що ми можемо виправити

  1. Ford, 1998; Zweig & Abrams, 1991 []
  2. Zweig & Abrams, 1991 [] []
  3. Джонсон, 1993 []
  4. Юнг, 1946 []
  5. Деббі Форд – американська письменниця, яка спеціалізувалася на самодопомозі. Відома своєю книгою “The Dark Side of the Light Chasers”, де розкривалося питання інтеграції Тіні через психологію та духовні практики. []
  6. Ford, 1998 []
  7. Хаббард, 1997 []
  8. Кен Уілбер — американський філософ і письменник про трансперсональну психологію та його власну інтегральну теорію яка має охоплювати всі людські знання та досвід. []
  9. Wilber, 1991 []
  10. Роберт Елвуд Блай — американський поет, письменник та лідер руху міфопоетичних чоловіків. []
  11. Bly, in Ford, 1998 []
  12. Ford, 1998; Johnson, 1993; Zweig & Abrams, 1991 []
  13. Форд, 1998 []

В категорії:

З тегом:

,