Мільйони людей із великим депресивним розладом стикаються з однією і тією ж проблемою: перший призначений антидепресант допомагає менш ніж половині пацієнтів. Решта змушені місяцями перебирати різні препарати, поки не знайдуть дієвий. Такий підхід не лише виснажує, а й підвищує ризик погіршення симптомів і суїцидальних думок. Однак нове дослідження пропонує спосіб уникнути цього — аналіз крові, який заздалегідь покаже, чи спрацює конкретний препарат1.
Проблема підбору лікування
Лікарі зазвичай призначають селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) як першу лінію терапії. Ці препарати блокують зворотне захоплення серотоніну в мозку, збільшуючи його доступність для передачі сигналів між нейронами. Але передбачити, чи допоможе конкретний СІЗЗС конкретній людині, досі неможливо. Генетичні тести, які оцінюють швидкість метаболізму ліків, не відповідають на питання про ефективність.
Дослідники з Circular Genomics, Університету Техасу та інших установ вирішили знайти біологічний маркер, який би прямо вказував на ймовірність відповіді на СІЗЗС. Їхня увага привернула особлива група молекул — кільцеві РНК.
Що таке CDR1as і чому він важливий
Кільцеві РНК — це стабільні молекули у формі петлі, які регулюють роботу інших генів. Завдяки відсутності відкритих кінців вони стійкі до ферментів, що руйнують звичайні лінійні РНК, і тому довше зберігаються в організмі. Особливо багато таких молекул у мозку, де вони допомагають нейронам з’єднуватися й обмінюватися сигналами. Деякі кільцеві РНК здатні проходити крізь гематоенцефалічний бар’єр і потрапляти в кров у стабільній формі — це дозволяє виявити їх за звичайним аналізом крові.
Науковці зосередилися на одній такій молекулі — CDR1as. Вона надзвичайно поширена в мозку, але майже не зустрічається в інших тканинах людини. Це робить її зручним кандидатом для біомаркера, що відображає стан саме мозкових процесів.
Результати дослідження
Команда проаналізувала зразки крові пацієнтів із великим депресивним розладом, які починали приймати сертралін (один із СІЗЗС). Вимірявши початковий рівень CDR1as, дослідники виявили чітку закономірність: у тих, кому сертралін не допоміг через вісім тижнів, рівень молекули був значно вищим. Пацієнти, які відчули полегшення, мали нижчі початкові показники. У здорових людей рівень CDR1as також був низьким.
Крім того, у тих хто реагував на лікування рівень CDR1as підвищувався після початку прийому препарату. У тих, хто не реагував, такого підвищення не спостерігалося.
Щоб переконатися, що маркер пов’язаний саме з дією СІЗЗС, а не з загальним покращенням, дослідники перевірили його в інших групах. Рівень CDR1as не передбачав ефекту плацебо, а також не допомагав спрогнозувати відповідь на бупропіон — антидепресант іншого класу. Натомість він успішно ідентифікував пацієнтів, яким допомагали різні СІЗЗС (флуоксетин, циталопрам, есциталопрам), але не препарати інших груп.
Експерименти на мишах показали, що рівень Cdr1as (мишачий аналог) знижувався при блокуванні серотонінового рецептора 5-HT2A, але не при блокуванні дофамінових чи глутаматних рецепторів. Це підтверджує прямий зв’язок між активністю серотонінової системи та продукцією цієї кільцевої РНК.
Обмеження та перспективи
Автори застерігають, що тест може давати неточні результати в певних випадках. Наприклад, у пацієнтів із сімейною історією манії (що часто вказує на недіагностований біполярний розлад) прогностична здатність маркера погіршувалася. Коли таких учасників виключали з аналізу, точність тесту зростала.
Також події, що порушують гематоенцефалічний бар’єр — наприклад, важкі черепно-мозкові травми чи інсульти — можуть штучно підвищувати рівень CDR1as у крові, спотворюючи результати. Майбутні дослідження мають з’ясувати, як такі стани впливають на точність тесту.
Цікаво, що високий початковий рівень CDR1as корелював із такими симптомами, як ангедонія (нездатність відчувати задоволення) та соціальна ізоляція. Ці симптоми часто супроводжують підтип депресії, який гірше піддається лікуванню СІЗЗС. Подальші роботи мають уточнити, як саме біомаркер пов’язаний із різними клінічними формами депресії.
В іншому дослідженні, опублікованому в Nature Mental Health, використання біологічних і поведінкових маркерів для вибору антидепресанту підвищило частоту відповіді майже на 67% порівняно з пацієнтами, які не мали сприятливого профілю маркерів2. Це свідчить про те, що підхід до персоналізованого лікування депресії поступово наближається до клінічної практики.
Поки що тест на CDR1as не готовий до широкого застосування. Потрібні додаткові клінічні випробування, щоб підтвердити його надійність у різних групах пацієнтів і з’ясувати, чи можна використовувати його для інших класів антидепресантів. Однак сама можливість зазирнути в біологію мозку за допомогою простого аналізу крові відкриває нову сторінку в лікуванні депресії — без тривалого й болісного методу проб і помилок.
