Школи по всьому світу все частіше вводять обмеження на використання смартфонів під час навчального дня. Мета таких заходів — зменшити відволікання, покращити поведінку, захистити учнів від онлайн загроз та підтримати навчальний процес. Однак доказова база ефективності цих політик залишається неоднозначною.
Нове економічне дослідження, опубліковане в журналі BMJ Mental Health, дає змогу поглянути на цю проблему з погляду ресурсів та результатів. Воно аналізує, скільки часу та коштів витрачають школи на контроль за використанням смартфонів, і чи приносять суворі заборони вимірювану користь для психічного добробуту учнів.
Скільки коштує школам управління смартфонами
Дослідження, проведене командою на чолі з Семюелем Дж. Перрі з Університету Бірмінгема, охопило 815 учнів віком 12–15 років із 20 середніх шкіл в Англії. Тринадцять шкіл мали обмежувальну політику (рекреаційне використання телефонів під час шкільного дня не дозволялося), а сім — дозвільну (використання було дозволено в певний час або в певних місцях).
Аналіз витрат проводився з перспективи школи, зосереджуючись переважно на часі персоналу, витраченому на впровадження та контроль дотримання правил. Сюди входило моніторинг поведінки, фіксація інцидентів, контакти з батьками, застосування санкцій та бесіди з учнями. Цей час потім перераховувався у вартість за допомогою оцінок зарплат персоналу.
Результати виявилися показовими: обидва типи шкіл витрачали значну кількість часу на управління телефонними правилами. У школах з обмежувальною політикою це становило близько 3,1 повної ставки персоналу за шкільний рік. У школах з дозвільною політикою — близько 3,3 ставки. Дослідники зауважили, що хоча персонал у школах із забороною витрачав менше часу на моніторинг телефонної активності та адміністративні завдання, він компенсував це більшим часом на застосування поведінкових санкцій за порушення політики, таких як додаткові заняття чи спілкування з батьками1.
Вплив на учнів — мінімальний ефект
Щоб оцінити вплив політик на учнів, дослідники використали два показники з економіки охорони здоров’я: роки життя з коригуванням на якість (QALYs), які поєднують якість і тривалість життя, та роки життя з коригуванням на психічний добробут (MWALYs), які зосереджені саме на психічному стані.
Порівняно з дозвільними школами, обмежувальні школи показали дуже незначне очікуване покращення за показником QALYs і дуже незначну очікувану втрату за показником MWALYs. Обидві оцінки були невизначеними та близькими до нуля. Це означає, що дослідження не надало вагомих доказів того, що обмежувальні політики покращують або погіршують добробут учнів.
Таким чином, головною перевагою суворих заборон виявилася не покращена психічна здоров’я учнів, а потенційна економія адміністративних ресурсів школи.
Ці висновки узгоджуються з результатами інших великих досліджень. Наприклад, найбільше дослідження шкільних заборон на мобільні телефони в США, яке аналізувало дані компанії Yondr (виробника блокувальних чохлів), також виявило змішані результати. Вчителі повідомляли про менше відволікань, але не було вагомих доказів того, що заборони швидко призводять до покращення академічних досягнень або поведінки2.
Практичні висновки для освітніх установ
Отримані дані пропонують школам та адміністраторам більш реалістичний погляд на наслідки заборон смартфонів:
- Фокус на ресурси. Заборона може заощадити певний час персоналу, який раніше витрачався на постійний моніторинг. Цей час потенційно можна перенаправити на інші педагогічні чи підтримуючі завдання.
- Реалістичні очікування щодо психічного здоров’я. Не слід розглядати шкільні заборони як інструмент безпосереднього покращення психічного здоров’я або якості життя учнів. Ці фактори значною мірою залежать від складніших і ширших впливів, ніж доступ до телефону під час уроків.
- Важливість якості впровадження. Дослідження показує, що навіть при суворій політиці значні ресурси йдуть на її контроль та адміністрування порушень. Ефективність може залежати від того, наскільки чітко та послідовно політика впроваджується.
- Необхідність комплексного підходу. Для вирішення проблем, пов’язаних із цифровим добробутом підлітків, швидше за все, потрібен комплексний підхід, що включає освіту про цифрову гігієну, розвиток навичок саморегуляції та підтримку психічного здоров’я поза межами простого обмеження доступу.
