Аналіз майже 15 мільйонів людей показав стабільну тенденцію через десятиліття, культури та покоління
Люди з психічними розладами частіше одружуються з партнерами, які мають ті самі або подібні діагнози, ніж з тими, хто їх не має. Це показало масштабне міжнародне дослідження, опубліковане 29 серпня в журналі Nature Human Behaviour1. Дослідники проаналізували дані понад 14,8 мільйона людей у Тайвані, Данії та Швеції. Про це повідомляє популярне видання Nature.
Виявлена тенденція, раніше зафіксована лише у країнах Північної Європи, тепер підтверджена в іншому культурному та географічному контексті. Як зазначає один із співавторів дослідження, Чун Чіє Фан з Інституту дослідження мозку «Laureate» (Оклахома, США), «провідний висновок у тому, що цей феномен спостерігається незалежно від країни, культури чи покоління».
Дев’ять психічних розладів — схожі діагнози в подружніх пар
У межах дослідження аналізували частоту виникнення дев’яти психічних розладів серед подружніх пар:
- шизофренія
- біполярний розлад
- депресія
- тривожні розлади
- розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ)
- аутизм
- обсесивно-компульсивний розлад (ОКР)
- розлади, пов’язані з вживанням психоактивних речовин
- анорексія
З’ясувалося, що якщо один із партнерів мав один із цих розладів, то в іншого ймовірність діагнозу значно зростала — найчастіше йшлося про той самий стан.
Цікаво, що певні розлади демонстрували відмінності між країнами. Наприклад, у Тайвані пари частіше мали однаковий діагноз ОКР, ніж у Швеції чи Данії. Водночас подібні тренди щодо інших діагнозів виявилися стабільними у різних регіонах.
Читайте також: Чи заразна депресія?
Час поглиблює зв’язок: що показали дані по десятиліттях
Дослідники поділили вибірку на народжені у проміжках від 1930-х до 1990-х років, щоб проаналізувати зміни в динаміці. Із кожним десятиліттям спостерігалося незначне зростання ймовірності того, що подружжя матиме однакові психічні діагнози. Ця тенденція була особливо вираженою у випадках розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин.
Що цікаво — навіть значні зміни у системах психіатричної допомоги за останні 50 років не змінили загальної закономірності.
Чому так відбувається?
Хоча дослідження не ставило за мету з’ясувати причини цього явища, науковці пропонують кілька можливих пояснень:
- Схожість притягує. Люди з подібним досвідом психічних страждань можуть краще розуміти одне одного, що сприяє формуванню стосунків.
- Конвергенція середовища. Спільне життя у подібному середовищі або з однаковими стресовими факторами може посилювати прояви вже наявних симптомів або призводити до нових діагнозів.
- Соціальна стигма. Люди з психічними розладами мають обмежений вибір потенційних партнерів через упередження в суспільстві.
Психіатрична генетикиня Джен Фуллертон (Університет Нового Південного Уельсу, Австралія) також наголошує на ролі стресових чинників у спільному житті, які можуть «активувати» симптоми у партнера, що мав приховану або легку форму розладу.
Ризики для наступних поколінь
Оскільки психічні розлади мають генетичну складову, спільне життя людей із однаковими діагнозами може посилювати ризики для їхніх дітей. Як показало дослідження, якщо обидва батьки мають один і той самий психічний розлад, імовірність розвитку такого ж стану в дитини вдвічі вища, ніж якщо хворіє лише один із них.
Статистичний генетик Вільям Рі з Інституту медичних досліджень Мензіса в Гобарті (Австралія) наголошує, що попри масштабність і вагомість отриманих даних, наразі ще не час для того, щоб кардинально змінювати підходи до генетичного консультування пацієнтів із психічними розладами. На його думку, необхідні подальші дослідження, щоб краще зрозуміти, як саме ці закономірності впливають на ризики передачі психічних станів наступним поколінням, і як коректно інтерпретувати ці дані в клінічній практиці.
Водночас молекулярний генетик Мойнак Баннерджі з Центру біотехнології імені Раджива Ганді (Індія) вважає, що навіть на цьому етапі результати можуть стати корисним інструментом для консультантів та психіатрів. Він підкреслює, що більшість людей, які мають психіатричні діагнози, зазвичай не усвідомлюють, що обрання партнера з подібним станом може підвищити генетичні ризики для дітей. Тому ця інформація може відігравати важливу роль у підтримці поінформованого вибору та планування сім’ї, особливо у випадках, коли обидва партнери мають однаковий діагноз.
