Багато хто уникає розмов про політику з людьми, які мають протилежні переконання. Здається, що такі дискусії марні: ніхто не змінить думки, а стосунки можуть постраждати. Однак нове дослідження психолога Майкла Кардаса з Університету Вісконсіна в Медісоні свідчить, що ці побоювання перебільшені.
У серії експериментів дорослі учасники зі США та Британії обговорювали суперечливі питання — від неполітичних (чи кращі домашні улюбленці — коти чи собаки) до політично заряджених (чи варта підтримки культура скасування, чи був Джо Байден хорошим президентом). Перед 10-хвилинною розмовою учасники оцінювали силу своїх переконань і прогнозували, чи зміняться їхні погляди або погляди співрозмовника. Після обговорення вони знову оцінювали свої позиції1.
У всіх випадках реальні зміни виявилися більшими, ніж учасники очікували. Люди ставали менш екстремальними у своїх поглядах — і це стосувалося обох сторін. Розмови зменшували поляризацію, навіть коли йшлося про особисті вподобання на кшталт вибору домашнього улюбленця.
Дослідники перевірили, як довго тривають зміни. Через тиждень після розмови погляди учасників усе ще були менш поляризованими, ніж спочатку, хоча ефект дещо послабшав. Цікаво, що ті, чия думка змінилася найбільше одразу після розмови, зберігали цю зміну і через тиждень.
За словами Кардаса, це свідчить, що розмови можуть бути щонайменше частково стійким способом впливати на поінформованість людини, що позначається на її подальших поглядах.
Чому розмови зменшують поляризацію
Щоб зрозуміти механізм, дослідники провели додаткові експерименти. Вони виявили, що ключову роль відіграє розширення перспективи: під час розмови людина дізнається, яку саме інформацію використовує співрозмовник для формування своєї думки.
Наприклад, хтось може вважати культуру скасування корисною, бо згадує випадки на кшталт Гарві Вайнштайна — продюсера, викритого в сексуальному насильстві. Інша людина може бачити в ній шкоду, бо знає приклад Коліна Кеперніка, якого «скасували» за колінопреклоніння під час гімну на знак протесту проти расової несправедливості. Коли люди чують, як співрозмовник дійшов до своєї позиції, вони краще розуміють, на яких різних аспектах базується їхня незгода, і це пом’якшує власну позицію.
Кардас пояснює: коли ми формуємо погляди, часто спираємося лише на невелику частку інформації, яка спадає на думку. Розмова ж показує, що основа нашої думки та думки іншої людини — це різні грані однієї багатосторонньої проблеми.
Обмеження та застереження
Дослідження має свої межі. Учасники обговорювали теми в лабораторних умовах із незнайомими людьми, а не з друзями чи колегами, з якими можуть бути складні стосунки. Крім того, ефект зменшувався з часом, хоча й не зникав повністю. Автори не стверджують, що зміна думки є самоціллю, але зазначають: такі розмови можуть сприяти кращому розумінню та зменшенню ворожості.
Кардас наголошує, що люди часто очікують ворожості, але натомість отримують більш приязну розмову, ніж передбачали. Це важливо пам’ятати, особливо в час, коли соціальні мережі та стрічки однодумців лише посилюють ізоляцію. Якщо знати, що розмова може принести несподівані точки дотику, стає легше наважитися на неї.
- https://greatergood.berkeley.edu/article/item/the_surprising_power_of_conversations_to_change_peoples_minds_including_our_own [↩]
